РОЗДІЛ 2. КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ СУДДІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ
2.1.Повноваження органів суддівського самоврядування
Як вже зазначалося, суддівське самоврядування є складовою частиною системи судового управління, яке складається з численних керуючих впливів, що забезпечують необхідний рівень роботи судів, належне функціонування органів правосуддя [152, с.133]. У зв'язку з цим становить інтерес питання про повноваження органів суддівського самоврядування як сукупності їх юридичних прав та обов'язків. Зміст повноважень органів суддівського самоврядування щодо участі в управлінні судами визначає їх правовий статус, і можна констатувати, що за характером такі повноваження є делегованими, оскільки суддівське самоврядування є однією із форм організації державного управління судами. Відповідно до ст. 130 Конституції України, ст. 17 та 102 Закону України "Про судоустрій України" суддівське самоврядування діє для вирішення питань внутрішньої діяльності судів. В той же час, ст. 25 Закону України "Про статусу суддів" дає дещо інше визначення призначення органів суддівського самоврядування, а саме: вони утворюються для вираження інтересів суддів як носіїв судової влади. Отже, усі повноваження органів суддівського самоврядування щодо управління судами мають своїм джерелом державну владу, державну природу. Передача (делегування) окремих функцій державного управління судами до відання органів суддівського самоврядування обумовлена необхідністю забезпечити найбільш ефективне вирішення тих чи інших питань управління самими суддями як зацікавленими у найкращому їх вирішенні. Органи суддівського співтовариства, здійснюючи делеговані їм управлінські функції, виходять за межі інтересів суддів, діючи у суспільно-значущих інтересах, і повинні діяти як "інструмент державної адміністрації" [27, с.54].
Поряд з тим, самоврядування містить в собі не тільки питання управлінського характеру, делеговані спільноті державою, а й питання формування корпоративної моралі, де втручання держави є зайвим. Наведе свідчить, що органи суддівського самоврядування здійснюють функції, які мають не тільки публічно-правовий, а й приватно-правовий характер. Разом з тим, у затвердженні норм корпоративної поведінки зацікавлені не тільки судді, а й суспільство в цілому. І в цьому розумінні прийняття корпоративних норм моралі, правил поведінки суддів повинні бути співзвучні суспільним потребам у забезпеченні належного відправлення правосуддя.
Таким чином, уявляється, що діяльність органів суддівського самоврядування має двоякий характер, що відображається як у виконанні делегованих державних функцій, які мають публічно-правовий характер, так і у виконанні приватноправових функцій внутрішніх справ. Звідси випливає, що положення ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 102 Закону України "Про судоустрій України" невиправдано обмежують функції суддівського самоврядування лише вирішенням питань внутрішньої діяльності судів.
Суддівському самоврядуванню, як і будь якому іншому виду управлінської діяльності, притаманні такі складові, як суб'єкт та об'єкт управління. Управління є безперервним та цілеспрямованим процесом впливу суб'єкта управління на керований об'єкт, в якості якого можуть бути колектив чи окрема особистість [153, с.1]. Як вже зазначалося, суб'єктами самоврядування є судді судів усіх рівнів та компетенції. За таким трактуванням суб'єкта управлінської діяльності кожен суддя як член самоврядної суддівської спільноти є носієм адміністративних повноважень, незалежно від займаної ним посади в ієрархії посад суддівської державної служби.
Під об'єктом управлінського впливу розуміють свідомість, поведінку та діяльність інших людей, різні форми їх спілкування та спільного життя [154, с.45; 155, с.50], суспільні відносини, види діяльності та соціальні ролі людей, які безпосередньо пов'язані із відтворенням матеріальних та духовних продуктів і соціальних умов суспільної та приватної життєдіяльності [155, с.49; 156, с.40; 157, с.4-5; 158, с.36]. Виходячи з цього, загальний об'єкт суддівського самоврядування складають власне судді та їх професійна поведінка у суспільній та приватній життєдіяльності. Проте, законодавець не дає чіткого переліку цих питань, що веде до невизначеності меж суддівського самоврядування та ускладнення у вирішенні питання про місце суддівського самоврядування у системі управління судами.
Вважаємо, що основу суддівського самоврядування має складати чітко визначене коло питань, делегованих державою органам суддівського самоврядування, а також будь-які питання внутрішнього управління суддівською спільнотою. З цих питань органи суддівського самоврядування зобов'язані в рамках вироблених процедур приймати конкретні рішення та нести за них відповідальність.
Закон України "Про судоустрій України" визначає, що до питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані із здійсненням правосуддя. Питання внутрішньої діяльності судів окреслені цим Законом через завдання органів суддівського самоврядування (ст. 103 Закону) наступним чином :
1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захист від втручання в їх діяльність; 2) участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням встановлених нормативів вказаного забезпечення; 3) погодження призначення суддів на посади в судах загальної юрисдикції, призначення суддів Конституційного Суду України та суддів до складу Вищої ради юстиції і обрання до кваліфікаційних комісій суддів; 4) заохочення суддів та працівників апарату судів; 5) здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади.
Привертає увагу невизначеність характеру та обсягу делегованих органам суддівського самоврядування державних повноважень. Так, законодав