Вы здесь

Рецепція англійської класичної і масової літератури в детективному циклі Б. Акуніна "Пригоди Ераста Фандоріна".

Автор: 
Валуєва Наталія Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U003723
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
АНГЛІЙСЬКА КЛАСИЧНА ЛІТЕРАТУРА
XIX СТОЛІТТЯ Й РЕТРО-ДЕТЕКТИВ Б.АКУНІНА
2.1. Романтична традиція в детективах Б.Акуніна
Борис Акунін - перший із сучасних авторів, що викликав інтерес до ретро-детективу в найширшого кола читачів й привернув увагу до своїх текстів літературних критиків. Для його детективів є характерними старанність розробки форми, складна поетика алюзій, гарна літературна мова, його твори вписуються у контекст літературної традиції. Англійський "вікторіанський" детектив багато в чому визначив жанрову структуру романів Б.Акуніна, але в них можна виявити й вплив високої класичної літератури, про що йтиметься в цьому розділі. Класика відкрита для широкого творчого контакту, "смислова ємність і багатозначність традиційних сюжетів, образів і мотивів дозволяє їм вступати в процесі творчої літературної переробки в різні структурно-змістовні зв'язки <...>" [140, с. 82]. У літературній критиці неодноразово відзначалося, що Б.Акунін часто вводить "чужий голос" у художню тканину своїх творів, вступає в діалог з багатьма класичними текстами попередніх культур, у це широке коло входить і романтична спадщина.
Жанр детективу формується в середині XIX століття, а його родоначальником вважається Едгар По, який вперше визначив головні особливості жанру, розробив його основні прийоми, ввів фігури детектива й героя-оповідача. Е.По був письменником-романтиком, що не могло не відбитися на створених ним логічних оповіданнях. Детектив виник саме в межах романтизму, що й визначив основні, конструктивні ознаки детективних жанрів. Він "несе в собі генетичний код романтичної художньої системи" [24, с. 24]. Саме в прозі Е.По вперше були "об'єднані й стали домінувати риси, що порізно зустрічалися й раніше в художній літературі: таємничий злочин став темою, загострена спостережливість і винахідлива логіка - основним достоїнством героя, розгадка таємниці - сюжетом, захопливість розшуку - пафосом твору <...>" [157]. Саме Е.По в межах логічної новели або, як називав її сам автор, "tales of ratiocination", заклав основи детективу, намітив класичні сюжети (побутова драма, маніяк-убивця, шантаж, шпигунські ігри), прийоми (підкидання хибних доказів, подвійна гра, використання підставної особи, підміна оригіналу, помилковий слід), систему персонажів, основні типи сюжету (сенсаційний, інтелектуальний і змішаний), які пізніше були розвинені наступними поколіннями авторів детективної літератури, зокрема письменниками Англії. Під пером Артура Конан Дойля, Агати Крісті, Гілберта Честертона оформився жанр детективного роману, ці письменники найбільш плідно продовжили розвиток традиції детективної новели Е.По.
До створених Е.По детективних оповідань* відносять "Вбивство на вулиці Морг" (1841), "Тайна Марі Роже" (1843) і "Вкрадений листок" (1844), героєм яких був Огюст Дюпен - перший сищик в історії детективного жанру. Іноді в цей список включають ще два оповідання ? "Золотий жук" (1843) і "Ти є муж, що вдіяв це!" (1844). Саме ці п'ять творів прийнято вважати першими зразками детективного жанру. O.І.Купрін якось сказав, що "Конан-Дойль, який заповнив усю земну кулю детективними оповіданнями, все-таки вміщається разом зі своїм Шерлоком Холмсом, як у футляр, у невеликий геніальний твір Е.По - "Вбивство на вулиці Морг "" [109, с. 608]. Почасти таке зауваження Купріна характеризує створений Е.По еталон детективу, що потім розвивався й утверджувався в літературі, а образ Дюпена "став своєрідним відкриттям століття, який оповістив про багаті можливості Розуму, про велику силу раціоналістичного логічного мислення, що дозволяло підійняти завісу таємничого, пояснити те, що вважалося непоясню-ваним, пізнавати те, що вважалося непізнаваним" [175, c. 33].
До числа ознак детективу, що сягають романтичної естетики, яка представлена у творчості Е.По, О.Анциферова відзначає наступні: "нормативність і жорсткість жанрових законів, малий (новелістичний) обсяг, строга вивіреність сюжету й увага до подієвої його сторони, поєднання неймовірного з правдоподібним, провідне значення категорій таємничого (у поєднанні з його раціональним аналізом), потворного й жахливого, замкнутість й умовність хронотопу, особлива структура образу головного героя" [24, с. 36].
Мотив таємниці, загадки, дивності події, на якій ґрунтується детектив, є співзвучними романтичному світовідчуванню. "Прихильність романтиків до містичного приводить їх до захоплення всім незвичайним, чудесним, незбагненним, жахливим - усім тим, що виходить за межі повсякденного й просто реального" [120, c. 18]. Конфлікт між світом реальним й ілюзорним є однією з визначальних романтичного мистецтва, що проявилося в захопленості романтиками таємничим. В ідеалізації таємниці романтики вбачали спосіб втечі від дійсності. Детектив переймає цю особливість світосприймання й трансформує її в розгадку таємниці як основи детективної інтриги. "Таємниця, як провідна категорія романтичного світовідчування, переходить у жанр детективу й стає його конститутивною ознакою", - відзначає О.Анциферова [24, с. 29]. При цьому для Е.По було важливо подати неймовірні події таким чином, щоб вони викликали відчуття правдо по-дібності. Його головний герой розвінчує чудесне, таємниче, спираючись на розум і логіку. Цю традицію продовжив Б.Акунін.
Наприклад, в оповіданні "Table-talk 1882 года" Фандорін у дусі Е.По доводить перевагу логіки над усім загадковим, раціонально вирішуючи проблему. Події оповідання такі: за салонною бесідою Архип Гіацинтович Мустафін розповів усім присутнім, серед яких був і Фандорін, історію таємничого зникнення з підмосковного Зарайського повіту сестри-двійчатка, Поліни, пошуки якої виявилися марними, а все, що трапилось, - дійсно "задача, не имеющая логического решения" [17, c. 47]. Цю заяву з легкістю спростовує Фандорін, оскільки якраз логічне рішення, підтверджене фактами, він і наводить. Історія виявилася "не столько таинственной, сколько отвратительной, <...> одним из чудовищных преступлений страсти" [17, c.51]. Одна сестра вбила й по