РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИННИКІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО УТВОРЕННЯ
2.1. Моделювання взаємодії органів державного управління, місцевого
самоврядування і громади.
Розглядаючи сутність і зміст науки соціального управління як комплексної
області знань, що засновується на знаннях різних соціальних наук для розробки
принципів і методів впливу на людей у соціальних системах на основі
встановлення законів і закономірностей управління суспільством, слід нагадати,
що соціальне управління включає два основні підкласи – управління
індивідуальною діяльністю людини і управління колективною діяльністю людей.
Особливістю соціального управління є те, що об’єкт управління одночасно
виступає і його суб’єктом, оскільки у обох випадках мова іде про людей.
Взаємодія між суб’єктом і об’єктом здійснюється через управлінську працю з
виконанням низки обов’язкових умов:
об’єкт і суб’єкт управління мають відповідати один одному і бути сумісними один
одному психологічно у процесі функціонування;
у межах єдності суб’єкт і об’єкт управління мають володіти відносною
самостійністю;
суб’єкт і об’єкт управління мають здійснювати двосторонню взаємодію, засновану
на принципах зворотного зв’язку;
суб’єкт і об’єкт управління мають бути зацікавлені у чіткій взаємодії: перший –
у формуванні необхідних у даній ситуації розпоряджень і команд, другий – у
своєчасному і точному їх виконанні.
Як зазначено у [58, с. 331], останнє зазвичай складає основну проблему
управління у тому випадку, коли об’єкт і суб’єкт не пов’язані відносинами
власності.
У цього погляду дослідження тісноти зв’язку, відповідності і сумісності
суб’єкта і об’єкта управління у системі місцевого самоврядування є важливим
науковим питанням.
Більшість техніко-економічних, економічних і особливо соціо-технічних систем
характеризуються високим ступенем невизначеності вихідного стану у
швидкоплинних, динамічних умовах розвитку. У категоріях сучасної теорії
управління процес управління вважається здійсненим при передачі команди
(впливу) з боку суб’єкта управління і адекватному сприйнятті з боку об’єкта
управління. З усієї різноманітності видів управління, починаючи з управління
неживою природою, біологічними системами до управління соціальною системою
найбільшою складністю і, відповідно, невизначеністю характеризується соціальне
управління, що включає у себе адміністративно-державний, соціокультурний і
виробничий аспекти, які перебувають у безперервному процесі ранжирування одне
до одного. У разі виникнення суперечностей у взаємовідносинах між державною
владою, органами місцевого самоврядування і громадою, перша найчастіше вдається
до гегемонізації адміністративно-державного виду управління.
Складна соціо-технічна система – країна, регіон, місто, населений пункт тощо –
являє собою механізм саморегулювання і саморозвитку, збої у роботі якого можуть
зумовити такий стан, коли фактори внутрішнього і зовнішнього середовища діють у
негативному напрямку, призводячи до руйнації підсистем життєзабезпечення, після
чого наступає фаза системної кризи. Повернення соціо-технічної системи до
керованого стану вимагає визначення причин втрати керованості як в економіці
міста, так і в суспільному житті, відновлення діяльності, нормального
функціонування підсистеми життєзабезпечення, усунення шкідливих впливових
факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.
Головною метою державної регіональної політики України є вирішення
соціально-економічних проблем населення територій шляхом сталого розвитку
регіонів, їх належного фінансово-економічного і нормативно-правового
забезпечення та підвищення дієздатності владних структур на всіх рівнях.
Дослідження динаміки рівня життя населення Донецької області за останні роки
дає наступні результати [22, 95-97].
Більше половини усіх доходів населення на кінець 2005 року складала заробітна
плата, яка на кінець 2005 року становила у середньому 962 грн. Статистика
свідчить, що середньомісячна заробітна плата в регіоні вища за прожитковий
мінімум для працездатних осіб, причому різниця зростала і досягла 210 %. Однак
18 % працюючих мали зарплатню менше цього соціального нормативу.
Збільшення оплати праці сприяло підвищенню пенсій, що складали біля 20 %
сукупних доходів населення. На 01.01.2006 р. середня пенсія складала 446 грн.
Протягом 2005 року середній рівень призначеної пенсії підвищився на 27 %. На
початок 2006 року середній рівень нарахованої пенсії на 34 % вищий за
прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, який діяв на той час, і на 27 %
вищий за норматив, затверджений з 01.01.2006 року. Однак майже 80 % пенсіонерів
отримують пенсію, меншу за 500 грн.
Випереджаючі темпи зростання номінальних виплат порівняно з інфляцією зробили
можливим збільшення реальної заробітної платні за грудень 2005 року порівняно з
груднем 1994 року більше ніж у 2,5 рази (рис. 2.1, 2.2)
У цілому зростання соціальних видатків у вигляді підвищення зарплат, пенсій,
виплат у зв’язку з народженням дітей та інших соціальних виплат до значного
посилення інфляції не призвели. Додаткові грошові виплати розширюють споживчі
можливості населення.
Рис. 2.1. Динаміка середньомісячної заробітної плати і середньомісячної пенсії
Рис. 2.2. Індекси заробітної плати і споживчих цін (грудень у % до грудня 1997
року).
За даними вибіркового обстеження домогосподарств, проведеного Донецьким
обласним управлінням статистики, майже 60 % сукупних витрат припадає на
харчування. Споживча спроможність зарплати, виражена кількістю продовольчих
товарів, які можна на неї придбати, протягом останніх 5 років стабільно
підвищуєтьс
- Київ+380960830922