РОЗДІЛ 2
БЮДЖЕТНІ ДОХОДИ ВІД ЗБОРУ ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
2.1. Місце платежів, пов’язаних із спеціальним використанням природних
ресурсів, в системі доходів бюджетів
Перш ніж перейти до аналізу місця платежів, пов’язаних із спеціальним
використанням природних ресурсів, в системі доходів бюджетів, зазначимо, що
спеціальне використання природних ресурсів – це категорія еколого-правова.
Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 38)
передбачено, що в порядку спеціального використання природних ресурсів
громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння,
користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів,
зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та
іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, – на
пільгових умовах. З визначення випливає, по-перше, що принцип платності у сфері
використання природних ресурсів стосується лише їх спеціального використання
для здійснення певної діяльності. По-друге, до спеціального використання
природних ресурсів закон відносить і їх оренду. По-третє, в основу спеціального
використання покладено надання природних ресурсів їх власником у користування
іншим суб’єктам. По-четверте, суб’єкт, якому надані в користування природні
ресурси, зобов’язаний вносити відповідні платежі їх власнику.
Деякі природні ресурси, будучи об’єктами спеціального використання, можуть
перебувати не тільки у державній, а й у комунальній чи приватній власності.
Йдеться, зокрема, про землю (ст. 78 Земельного кодексу України, ліси (ст. 7
Лісового кодексу України), об’єкти тваринного світу (ст. 5 Закону України «Про
тваринний світ») та ін.. Окрім того необхідно враховувати, що спеціальне
використання природних ресурсів можливе як з боку користувача, так і з боку їх
власника. Наприклад, приватний власник земельної ділянки, лісу, об’єкта
тваринного світу та ін. зобов’язаний або сам здійснювати цільове використання
відповідного природного ресурсу, або передати право користування ним іншій
особі. Нарешті лише окремі природні ресурси, які є невідновлювальними, зокрема,
земельні ділянки та водні об’єкти можуть використовуватися на умовах оренди.
Здійснення спеціального використання природних ресурсів оподатковується
відповідним збором, передбаченим Законом України «Про систему оподаткування» та
Бюджетною класифікацією, який в ряді випадків називається в законодавстві
платою за використання окремих природних ресурсів (наприклад, надр).
Аналіз законодавства свідчить, що безпосередньому здійсненню спеціального
використання природних ресурсів часто передує обов’язкове виконання певних дій
на оплатній основі, відповідні платежі від яких теж потрапляють до бюджетів.
Тому вони можуть бути названі бюджетними надходженнями, пов’язаними із
спеціальним використанням природних ресурсів (наприклад, видача спеціальних
дозволів (ліцензій). Крім того до бюджетних доходів відноситься орендна плата
за використання окремих природних ресурсів, які перебувають в державній чи
комунальній власності.
Безперечно головною правовою формою бюджетних доходів, пов’язаних з
природокористуванням, виступає збір за спеціальне використання природних
ресурсів. Разом з тим законодавством закріплені і інші правові форми бюджетних
доходів, безпосередньо пов’язані з таким використанням. За загальним правилом,
самостійне місце займають бюджетні надходження обумовлені, наприклад,
виникненням спеціального використання природних ресурсів.
Так, спеціальному використанню, наприклад, об’єктів тваринного світу
(здійсненню полювання) обов’язково передує сплата суб’єктом державного мита*
[* У складі переліку документів, які дають право особі здійснювати полювання,
ст. 14 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» називає
щорічну контрольну картку обліку добутої дичини і порушень правил полювання з
відміткою про сплату державного мита.]. Відомо, що митні платежі як джерело
бюджетних доходів – це грошові надходження до бюджету за вчинення державними
органами юридично значимих дій. В системі фіскальних платежів вони займають
специфічне місце. В літературі підкреслюється, що, з одного боку, вони мають
певні тотожні риси з податковими платежами (за історією виникнення та
механізмами вилучення), тому іноді їх об’єднують в одну групу з непрямими
податками. З іншого боку, на відміну від податків, митні платежі носять чітко
виражений умовний характер [210] [117[210] Див.: Фінансово-правовий механізм
формування дохідної частини бюджетів / [Савченко Л. А., Цимбалюк А. В., Капріца
В. Т. та ін.]. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – С. 75.].
Державне мито являє собою плату, що стягується за вчинення юридично значущих
дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими компетентними органами
і видачу ними відповідних документів, які мають правове значення. Одним з таких
документів слід вважати щорічну контрольну картку обліку добутої дичини і
порушень правил полювання, отримання якої передує здійсненню полювання.
Бюджетні доходи від щорічної сплати державного мита за видачу контрольної
картки не можна ототожнювати з бюджетними доходами від сплати збору за
спеціальне використання мисливських тварин як природного ресурсу
загальнодержавного значення. Джерелами цих доходів виступають різні за
характером і сутністю платежі.
Певною специфікою характеризуються бюджетні доходи від платежів, обумовлених
виникненням спеціального використання надр. Так, ст. 28 Кодексу України про
надра передбачає окрему плату за користування надрами у вигляді збору за видачу
спе
- Київ+380960830922