розділ 2).
На території Російської імперії на початку XIX ст. університети виникли
переважно як світські установи: Імператорський Московський університет (1755
р.); Імператорський Віленський (Вільнюський) університет (утворений на теренах
Великого князівства Литовського на основі єзуїтського колегіуму 1579 р.);
Імператорський Дерптський (Тартуський) (відкритий як ліцей 1630 р.);
Імператорський Харківський університет (1804 р.); Імператорський Казанський
університет (1804 р.); Імператорський Петербурзький університет (відкритий як
Головний педагогічний інститут у 1816 р., а 1819 р. перетворений на
університет); Імператорський Університет св. Володимира (Київ, 1834 р.);
Імператорський Новоросійський (Одеський) університет (1865 р.). На початку ХХ
ст. Міністерству народної освіти Росії підпорядковуються 45 вузів, у тому
числі новоутворені Катеринославський і Таврійський університети.
Територія сучасної України протягом XIX ст. і на початку XX ст. входила до
складу Австро-Угорської і Російської імперій.
В Україні на західноукраїнських і східноукраїнських землях центрами наукової
думки, підготовки вчених і фахівців на початку ХХ ст. були:
– Харківський університетський центр (1804 р.),
– Київський університетський центр (1834 р.),
– Новоросійський (Одеський) університетський центр (1865 р.),
– Таврійський університетський центр (1918 р.),
– Боспорський університетський центр (1918 р.),
– Катеринославський (Дніпропетровський) університетський центр (1918 р.),
– Львівський університетський центр (1661/1786 рр.),
– Чернівецький університетський центр (1874 р.).
До кінця XIX ст. відбувається створення спеціалізованих вузів на основі
виділення відділів і кафедр в окремі інститути, пов’язане з диференціацією
науки, з’являються такі спеціальні вищі навчальні заклади, як Ніжинський
історико-філологічний інститут (1875 р.), Харківський ветеринарний інститут
(1851 р.), Харківський технологічний інститут (1885 р.), Київський
політехнічний інститут (1898 р.), Катеринославське вище гірське училище
(1899 р.), Львівський політехнічний інститут (1844 р.), Академія ветеринарної
медицини у Львові (1897 р.) та ін. Функціонували вищі жіночі курси в Києві
(1878 р.), Одесі (1906 р.), Харкові (1913 р.), жіночий медичний інститут у
Києві (1907 р.).
Таким чином, університет як заклад науково-освітнього напряму відрізняється від
інших вищих освітніх закладів спорідненням основної функції наука / освіта, яка
діяла на протязі всіх періодів його розвитку. Генеза університету відноситься
до studia generalia, середньовічної школи інтернаціонального типу, що набула
статусу наукового центру. На рівні державних відносин університет як заклад має
спочатку клерикальне, потім секулярне застосування. У структурі університету
факультети (богословський, філософський, медичний, юридичний) на період ХІХ —
перша третина ХХ ст. відповідають основним науковим групам. Наукова практика
протягом усіх періодів його розвитку надає університету
теоретично-осмислювальний рівень, що відрізняє університет від академії /
колегіуму, де впроваджено практично-освітний і частково теоретично-освітний
рівні (рис. 1.1.3). Саме теоретично-осмислювальний рівень відрізняє університет
також від інших світських вищих учбових закладів ХІХ ст.
На основі визначення університету як науково-освітнього закладу та визначення
етапів розвитку науки і освіти можна встановити, що організація і розвиток
університету як установи знаходиться у безпосередній залежності від розвитку
науки і взаємодії наукової діяльності з релігійною і світською владою, і
відбувався за відповідними етапами: виникнення (studia generalia — universitas
studentium) / диференціація (universitas — Університет) / інтеграція
(університет — університетський центр), (рис. 1.1.4).
У результаті аналізу літературних джерел ми приходимо до висновку, що
розглянуті нами автори вирішили поставлене перед собою наступне наукове
завдання: по-перше, розвиток фундаментальної науки відбувався із значними
територіальними переміщеннями в залежності від місця розташування культурного
центру загальносвітового значення, по-друге, розвиток вищої освіти носить
загальний, інтернаціональний характер з урахуванням місцевих особливостей,
по-третє, організація і розвиток університету, що є освітньою установою вищого
типу, знаходиться в прямій залежності від розвитку науки і взаємодії наукової
діяльності з релігійною і світською владою і відбувався за основними етапами
виникнення / диференціація / інтеграція.
1.2. Дослідження праць з архітектури вищих навчальних закладів
Унікальність університету полягає в тому, що з моменту свого народження і
дотепер ця установа є основою для зародження нових типів установ як науки, так
і освіти, незмінно зберігаючи подвійність основної функції. Кількість
породжених ним вузів і наукових центрів така значна, що багато дослідників
відносять їх до одного типу. У деяких випадках спеціалізовані вузи й
університети поєднують типологічно, виходячи з їх структурної організації. В
нашому дослідженні університетський центр розглядається як особливий
типологічний організм, подвійна функція якого характерна для всіх етапів його
розвитку і архітектурна форма якого розвивається як система об’ємних та
просторових одиниць в структурі міста з характерними рисами представницької
архітектури. Виходячи з цього є необхідність розглянути архітектурну форму
університетського центра в наступних аспектах:
– як об’єкт у системі міста (містобудівний аспект);
– як систему архітектурних об’єктів (архітектурно-розпланувальний аспект);
– стилістичні риси архітектурних об’єк
- Київ+380960830922