РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРИХ ТА МЕТОДИ ЇХ ОБСТЕЖЕННЯ
2.1 Клінічна характеристика обстежених хворих.
На базі Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка АМН
України в період з 1999 по 2006 рік обстежено 133 пацієнтів з патологією
щитоподібної залози. Згідно Міжнародного Кодексу медичної етики, клінічні
дослідження здійснювались зі згоди пацієнтів. Обстеження та лікування
проводились у 84 пацієнтів, яких було прооперовано з приводу: фолікулярної
карциноми щитоподібної залози – 19 осіб, папілярної – 65 хворих. Діагноз у всіх
пацієнтів підтверджений патогістологічним заключенням. Пацієнти, які були
прооперовані в обласних онкологічних диспансерах та ендокринологічній лікарні
м. Києва, консультовані в патоморфологічній лабораторії Інституту
ендокринології. Серед обстежених було 15 чоловіків (17,86 %) і 69 жінок (82,14
%), віком від 17 до 65 років. Із них у 23 пацієнтів була проведена субтотальна
тиреоїдектомія і у 61 – тотальна тиреоїдектомія з наступною радіойодтерапією. У
пацієнтів, яким була проведена субтотальна тиреоїдектомія, об’єм культі
щитоподібної залози не дозволяв застосування радіойодтерапії. На час введення в
дослідження пацієнти, які були прооперовані з приводу зазначених вище форм
карциноми щитоподібної залози, приймали з метою супресивної терапії препарат
левотироксину – L-тироксин, виробництва фірми „Берлін-Хемі”, Німеччина.
Для вивчення впливу супресивної терапії L-тироксином та комбінованої терапії
L-тироксину з тиротриколом пацієнти були розподілені на групи в залежності від
характеру лікування. В групу 1 ввійшли 15 пацієнтів (середній вік 50,15 ± 2,53
років), що приймали супресивну дозу L-тироксину в середньому – 179,17 ± 13,0
мкг/добу (2,51 ± 0,15 мкг/кг/добу) і знаходились в стані субклінічного
екзогенного тиреотоксикозу. Рівень ТТГ в групі 1 становив в середньому 0,05 ±
0.01 мОд/л. Серед пацієнтів групи 1 двоє страждали на гіпертонічну хворобу ІІ
ст., 1 – на ІХС, 1 – на цукровий діабет типу 2 без ознак вегетативної
полінейропатії.
Групу 2 складали 20 хворих (середній вік 45,33 ± 2,45 років), що приймали
L-тироксин в середній дозі 177,78 ± 12,6 мкг/добу (2,5 ± 0,2 мкг/кг/добу) та
перебували в стані медикаментозного еутиреозу (рівень ТТГ становив в середньому
– 1,56 ± 0,34 мОд/л). Серед них на гіпертонічну хворобу ІІ ст. страждало 8
осіб, в сполученні з ІХС – 5 хворих.
В групу 3 увійшли 13 пацієнтів (середній вік 50,92 ± 2,77 років), які внаслідок
незадовільного сприйняття супрафізіологічних доз гормону, приймали L-тироксин в
дозі 136,54±10,44 мкг/добу (1,85±0,14 мкг/кг/добу) й тому знаходились в стані
субклінічного гіпотиреозу (рівень ТТГ становив в середньому – 11,54 ± 1,70
мОд/л). Більшість пацієнтів групи 3 мали супутні захворювання: гіпертонічну
хворобу ІІ ст. у 8 осіб, з них у 6 – в сполученні з ІХС, у 2 – цукровий діабет
типу 2 без ознак вегетативної полінейропатії.
Очевидно, що присутність супутньої серцево-судинної патології була перешкодою в
прийомі як супресивної, так і адекватної замісної терапії L-тироксином.
Надалі пацієнтам другої та третьої груп призначалася комбінована супресивна
терапія протягом 2 – 3 місяців, яка містила, поряд з L-тироксином, препарат
тиротрикол (торгова назва – Тріакана, виробництва „Лабораторії Лафаль”,
Франція), реєстраційне посвідчення МОЗ України № 01.99./00027. Пацієнти першої
групи продовжували приймати L-тироксин в попередніх дозах.
До контрольної групи ввійшли 15 здорових осіб віком від 19 до 58 років (11
жінок та 4 чоловіків), які не мали документальних свідчень про захворювання
щитоподібної залози та в яких було проведено аналогічне пацієнтам фізикальне,
функціональне та лабораторне обстеження.
Стан вегетативної регуляції серцевого ритму, частота та характер аритмічних
ускладнень було досліджено у 41 хворого, що приймали супресивну терапію
L-тироксином (в середньому 2,5 ± 0,2 мкг/кг/добу) після тиреоїдектомії з
приводу диференційованої (капілярної / фолікулярної) карциноми. До цієї групи
увійшли 5 осіб з групи 1. Внаслідок значної відмінності в величині отриманих
показників ВСР пацієнти були розділені на групи в залежності від віку. До групи
1 ввійшли хворі молодого віку: 20-39 років (n=15). Група 2 складалась з осіб
середнього віку (40-59 років, n=26), яка в свою чергу поділялась на дві
підгрупи в залежності від тривалості супресивної терапії L-тироксином: підгрупа
2А (n=8, тривалість лікування 1,06 ± 0,31 років) і підгрупа 2Б (n=18,
тривалість лікування 4,58 ± 0,99 років), P<0,05. При цьому суттєвої різниці між
групами в дозах прийому L-тироксину, рівні пригнічення ТТГ не спостерігалось.
Контролем слугували показники ВСР здорових осіб відповідного віку: 20-39 років
(контрольна група 1, n=20) та 40-59 років (контрольна група 2, n=15) з
урахуванням методичного та технологічного підходу до обстеження [118, 119].
Після визначення стану вегетативної регуляції серцевого ритму та характеру
аритмічних ускладнень 13 пацієнтам (середній вік 46,46 ± 2,39 років; 2
чоловіків, 11 жінок), які тривалий час приймали супресивну терапію L-тироксином
(в середньому 4,64±1,19 років), додатково призначалось лікування
в-адреноблокатором бісопрололом. Бісопролол застосовувався під торговою назвою
Конкор, виробництва фірми „Нікомед”, Данія, в дозі 2,5-5 мг/добу протягом 1-2
місяців з метою корекції виявлених порушень вегетативної регуляції ритму серця
та аритмічних ускладнень у зазначеної групи хворих.
З групи в-блокаторів бісопролол був вибраний за рядом належних йому ознак:
в-селективності, амфофільності, подвійного шляху виведення, тривалого періоду
напіввиведення, який дозволяє приймати препарат 1 раз на добу, що підвищує
- Київ+380960830922