РОЗДІЛ 2
Геополітичні зміни сучасного середовища
міжнародної безпеки
Характер сучасної системи міжнародних відносин
Вихід України на світову арену як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин
поставив перед її зовнішньою політикою принципово нові завдання, зокрема в
питаннях збереження національної безпеки. 2 липня 1993 р. Верховна Рада України
ухвалила “Основні напрями зовнішньої політики України”. В документі зазначено,
що з огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, багаті природні
ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал
Україна має всі можливості стати впливовою світовою державою, відігравати
значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі. Однією з
головних пріоритетних функцій зовнішньої політики України документ визначає
гарантування національної безпеки. Держава зосереджує зовнішньополітичні
зусилля на створенні та розбудові надійних міжнародних механізмів безпеки на
двосторонньому, субрегіональному, регіональному і глобальному рівнях. Наступні
десять років існування України у геополітичному просторі були роками
позбавлення ілюзій і становлення прагматичних підходів до формування завдань
зовнішньої політики в умовах суттєвих змін сучасного середовища міжнародної
безпеки. Це був час складного формування геополітичної парадигми незалежної
української держави. Існування України у трикутнику відносин Україна - Росія -
Захід додавало невизначеності стратегічним ініціативам держави.
Зовнішня складова національної безпеки тісно пов’язана з геополітичними
реаліями й тими стратегічними завданнями, що їх планує досягти держава у сфері
відносин з іншими країнами світу. У цьому контексті геополітика, як прояв
впливу географічного розташування держави, розмірів її національної території,
природних ресурсів, чисельних та якісних показників населення, транзитних
можливостей тощо – залишається важливою відправною точкою для визначення
зовнішньополітичних пріоритетів. Аналіз геополітичної ситуації дає змогу
визначити потенційних опонентів України на світовій арені, ступінь їхнього
можливого впливу на розвиток зовнішньополітичних стосунків України з іншими
країнами світу, уточнити можливості партнерських та союзницьких взаємин,
коаліцій або союзів. Крім того, геополітичний аналіз дозволяє з’ясувати
співвідношення військових та невійськових факторів, враховуючи внутрішні та
зовнішні можливості держави, специфіку військової складової та різних її
комбінацій, у контексті конкретного геополітичного ландшафту з метою
попередження чи нейтралізації існуючих та можливих загроз і викликів
національній безпеці України. Як слушно зауважив відомий американський
геополітик Н.Спікмен, "Географія є найбільш фундаментальним фактором зовнішньої
політики держав, бо цей фактор є найбільш постійним. Міністри приходять та
йдуть геть, навіть диктатури вмирають, але ланцюги гір залишаються непохитними"
[90]. З.Бжезинський в умовах глобалізації світових процесів підкреслив
глобальний характер геополітики: "Сьогодні геополітичне питання більше не
зводиться до того, яка географічна частина Євразії є відправною точкою для
панування над континентом, або до того, що важливіше: влада на суші чи на морі.
Геополітика просунулась від регіонального мислення до глобального, при цьому
контроль над всім Євразійським континентом слугує центральною основою для
глобального панування" [91]. Він спробував розмежувати поняття "геополітика" та
"геостратегія". За його інтерпретацією, стратегія управління геополітичними
інтересами належить до сфери геостратегії [392]. Більшість сучасних
геополітичних концепцій бере за основу своїх теоретичних конструкцій ідеї
відомих геополітиків минулого: Ф.Ратцеля, Р.Челлена, А.Мехена, П.Відаль де ла
Бланша, Х.Маккіндера, Н.Спікмена, К.Хаустхофера.
Класична геополітика була сконструйована за принципом “географічне середовище –
держава – зовнішня політика” (до яких трохи пізніше додали особу) і являла
собою систему поглядів на можливість і продуктивність використання просторових
факторів міжнародних відносин в інтересах забезпечення національної безпеки.
Навколишній світ розглядався геополітиками через призму усталених постулатів, а
саме: планетарного дуалізму – боротьби "морських сил" або талассократії (влади
за допомогою моря) проти "континентальних сил" або теллурократії (влади за
допомогою землі). Як правило, традиційні школи геополітики використовують
класичні геополітичні "атоми" для побудови своїх теорій: хартланд і рімленд,
географічна вісь історії; держава як живий простір, укорінений у грунт
організм; світова держава; закон експансії держав; морська могутність; критерії
могутності; теорія "великого" простору тощо.
Переважна більшість сучасних робіт з питань геополітики є своєрідною сумішшю
геополітичних та неореалістичних поглядів або, незважаючи на модну назву
роботи, де фігурує слово "геополітика", є дослідженням міжнародних стосунків
країни з іншими державами світу. Водночас сучасні геополітичні доктрини
(особливо це стосується пострадянського простору), як правило, демонструють
мінімум об’єктивності, максимум суб’єктивізму, в них присутня агресивність та
повна відірваність від реалій. Найяскравішим прикладом "геополітичних фентезі"
є роботи росіян Олександра Дугіна та Олексія Митрофанова. Обох авторів поєднує
палке бажання перетворити сучасний світ на розроблену ними геополітичну
конструкцію, де розвиток подій з фатальною невблаганністю наближає Росію до
виконання нею історичної місії – збирання народів у “нову Євразійську імперію”
чи "новий континентальний геополітичний блок" [93].
Для т
- Київ+380960830922