РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Експериментальна частина дослідження
2.1.1. Характеристика експериментальних тварин.
Експериментальне дослідження проведено на 56 безпородних собаках обох статей,
віком 1,2±0,5 років, масою тіла 12,282±0,73 кг, розрахованою площею поверхні
тіла 0,412±0,03 м2.
При роботі з тваринами суворо дотримувалися загальних етичних принципів
експериментів на тваринах, ухвалених Першим національним конгресом з біоетики
(Київ, 2001).
До початку експерименту тварин утримували у віварії Івано-Франківської
державної медичної академії, де вони пройшли антирабічну профілактику
(“Рабівак”, Україна) та ветеринарний огляд.
Із загальної кількості тварин, 44 (78,6%) були розподілені в залежності від
запланованого методу лікування, на чотири групи (табл. 2.1), інші 12 (21,4%)
використовувалися лише для морфологічного дослідження.
Таблиця 2.1
Чисельність тварин та застосовані методи лікування в групах
Група №
Кількість
тварин
Застосований метод лікування
10
“Модель”-група, тварини лікування не отримували
12
Традиційне лікування (ТЛ): ШВЛ+ПТКВ
12
ТЛ+ЧЕВЛ перфтораном в дозі 1 мл/кг маси тіла
10
ТЛ+ЧЕВЛ перфтораном в дозі 15 мл/кг маси тіла
2.1.2. Проведення експерименту та моделювання синдрому гострого легеневого
пошкодження.
Годування тварин припиняли за 12 годин до початку експерименту. Після
домўязової премедикації (атропіну сульфат 0,01 мг/кг+дімедрол 2,5
мг/кг+дроперидол 3 мг/кг) тварин упродовж 20 хвилин вигулювали. Після
домўязового введення кетанесту (8 мг/кг маси тіла) та наступлення наркотичного
сну тварин фіксували на операційному столі в положенні на спині, готували місця
катетеризацій судин, підўєднували голки-електроди для контролю ЕКГ.
Під місцевою анестезією 1% розчином ксилокаїну оперативним шляхом
катетеризували стегнову артерію двоканальним катетером “Hydrocath 4450-2”
(“Viggo-Spectramed”, Великобританія), стегнову вену – катетером “АRROW-HOWES
5,5 FR” (“ARROW”, США) і краніальну порожнисту вену – інтродўюсером “Argon
Medical, 5,5F” (“A Sguib Company”, США), через який уводили в легеневу артерію
термодилюційний катетер Сван-Ганца (Cath-Gard®, 5F, “ARROW”, США) під
графічно-цифровим та візуальним контролем. До одного з каналів уведених
катетерів підўєднували тензодатчики кардіомонітора “BMT 5221” (Німеччина). Тиск
у легеневій артерії та серцевий викид вимірювали за допомогою аналогового
монітору серцевого викиду “HZV- Automatic - Computer C800 RP” (Німеччина). Для
мінімізації медикаментозного впливу на контрольовані і, насамперед,
гемодинамічні показники підтримання наркотичного сну досягали безперервним
автоматичним введенням (“Injectomat cp-PS”, “Fresenius”, Німеччина) гіпномідату
в дозі 0,5 мг/хв (“Janssen-Silag”, Бельгія).
Фіксували вихідні біофізичні показники та відбирали зразки артеріальної,
венозної і змішаної венозної крові на дослідження.
Моделювання синдрому ГЛП у експериментальних тварин проводили наступним чином:
Наркотизованим тваринам довенно вводили олеїнову кислоту (“Реахім”, Росія) в
дозі 0,07 мл/кг маси тіла.
Виконували інтубацію трахеї тубусом №11 ригідного бронхоскопу Фріделя
(Німеччина), через який проводили бронхо-альвеолярний лаваж підігрітим 0,9%
розчином натрію хлориду, вводячи його почергово в правий і лівий головний
бронхи по 15-20 мл на одну інстиляцію; сумарно по 200 мл на кожну легеню.
Собак переінтубовували спеціальною ендотрахеальною трубкою “EDGAR-Tube”
(“RUSCH”, Німеччина) із спеціальним інстиляційним каналом та слідкували за
показниками газового складу крові, гемодинаміки й дихання.
Після розвитку симптомів ГДН продовжували спостереження і застосовували різні
методи лікування залежно від групи.
2.1.3. Характеристика застосованих методів лікування у групах експериментальних
тварин.
Наркотизованих тварин модель-групи (I група) не лікували. Проводилося динамічне
клінічне спостереження та лабораторно-інструментальний моніторинг до моменту
настання клінічної смерті тварин з подальшою аутопсією.
Тваринам II-ої групи після розвитку СГЛП проводили традиційну газову штучну
вентиляцію легень (ШВЛ) респіратором “Servo-ventilator 900” (Siemens, Швеція) з
параметрами вентиляції: дихальний обўєм – 8 мл/кг маси тіла, ЧД-20/хв,
FiO2=0,7, ПТКВ +5 см водн. ст.. Традиційну ШВЛ продовжували до відновлення
ефективного самостійного дихання чи настання смерті тварини. Померлим тваринам
проводили аутопсію.
Тваринам III-ої групи після моделювання СГЛП розпочинали традиційну газову ШВЛ
респіратором “Servo-ventilator 900” з попередньо вказаними параметрами
вентиляції з наступним переходом на ЧЕВЛ оксигенованим Перфтораном у дозі 1
мл/кг ваги тим же дихальним апаратом.
Поряд з основною групою сформували дві підгрупи:
підгрупа 3.1 (n=3) – здоровим наркотизованим тваринам розпочинали ЧЕВЛ згідно
прийнятої методики і на цьому тлі викликали гостре пошкодження легень довенною
інґєкцією олеїнової кислоти (0,07 мл/кг). Тваринам даної підгрупи проводили
лише морфологічне дослідження.
підгрупа 3.2 (n=6) - наркотизованим тваринам після гострого пошкодження легень
проводили рідинну вентиляцію легень оксигенованим 0,9% натрію хлоридом.
Тваринам даної підгрупи проводили лише морфологічне дослідження.
Тваринам IV-ої групи після розвитку симптомів СГЛП розпочинали традиційну
газову ШВЛ з попередніми параметрами вентиляції респіратором “Servo-ventilator
900” з наступним переходом на ЧЕВЛ оксигенованим Перфтораном у дозі 15 мл/кг
ваги.
2.1.4. Методика проведення часткової емульсійної вентиляції легень
оксигенованим Перфтораном у експериментальних тварин та критерії ефективності.
Проведення ЧЕВЛ здійснювали в
- Київ+380960830922