РОЗДІЛ 2
СЛОВ’ЯНСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ І ВИТОКИ ГОГОЛІВСЬКОГО ПРОФЕТИЗМУ
Cлов’янське Відродження у європейському контексті
Слов’янське Відродження, що відбувалось у руслі загальноєвропейського
духовного розвитку і становлення єдиної системи ціннісних орієнтирів, призвело
до суттєвих змін на національно-культурній карті Європи. Раціоналізм
просвітницької ідеології критично ставиться до спроби реставрації в добу
контрреформації і бароко вертикальної моделі світу з Абсолютом Бога і тим
створює передумови до формування нового ідеалу – “вродженої ідеї народу”, як
його формулювали романтики, або Абсолюту національного історичного буття.
Якщо передромантизм уже висував формулу «дух нації», підкреслюючи культурну
самобутність кожного етносу, то романтики, сповідуючи ідею «індивідуальності
нації», роблять її головним об’єктом своїх духовних переживань. Осмислення
минулого, а крізь його призму і сучасного, бажання побачити історичну
перспективу і наблизити її (романтичний месіанізм) складають, з одного боку,
головне завдання літератури, мистецтва, науки, а з іншого – воно і стало
головним фактором розвитку національної самосвідомості слов’янських народів.
Народознавчий пафос гуманітарного знання і художньої творчості є прикметною
рисою Слов’янського Відродження на відміну від західноєвропейського, що мало
на меті відродити античність, а тому народна культура, фольклор, історія,
нарешті, мова народу перебували в центрі поля зору будителів слов’янського
культурного руху з другої половини XVІІІ століття. Каталізатором цього руху
стає романтичне відчуття можливості і необхідності історичної творчості, бо на
очах європейця під впливом інтелектуальних ідей світ міняв своє обличчя, і
французька революція стала найвиразнішим прикладом. Оптимізує історичний
погляд і той фактор, що романтична свідомість виводить, як правило, націю у
сферу позаісторичну, заявляючи про феномен безсмертя нації, не дивлячись не
лише на втрату державності, але й навіть на фізичне насилля і гноблення.
Одним з важливих ідеологічних факторів Слов’янського Відродження стала
теоретична і літературна спадщина Йоганна Готфріда Гердера, ідеї якого були
відомі в Україні та в Росії з кінця ХVІІІ ст.. Якщо до цього додати ту особливу
роль, яку відводив Гердер Україні зокрема, і країнам Причорномор’я взагалі,
вбачаючи в них своєрідний центр Слов’янського Відродження, то стане зрозумілим
підвищений інтерес до постаті німецького філософа. І.Франко називав Гердера
«батьком слов’янофільства», а Гоголь – «великим зодчим всеобщей истории».
Гердерівська ідея цінності кожного народу, кожної нації суперечила гегелівській
тезі про неісторичні нації і визнавала роль слов’янських народів у історії
майбутньої Європи.
Саме Гердер першим сфомулював ідею діалектики загальнолюдського і
національного, що визначило напрямок ідеологічного забезпечення національних
рухів у слов’янському світі [10, 25; 398,12-23].
Великий розголос праць Гердера у слов’янському світі пояснюється тим, що Гердер
був, за словами Я.Колларжа, “першим захисником слов’ян і склав їм велику
хвалу”. Просвітницька думка Європи у пошуках відповіді на питання про
державний і соціальний устрій сучасного суспільства, місце в ньому науки,
«природного права», «суспільної угоди» приходить до осмислення категорій народу
в контексті сучасної епохи або «духу часу» (zeitgeist). Саме Гердер, позначивши
своєрідність слов’янського художнього генія, дав поштовх для ґрунтовного
вивчення слов’янської культури відносно західноєвропейської. На думку
Д.С.Наливайка, без естетики Гердера «годі уявляти широке звернення романтиків
до фольклору й народного мистецтва, зокрема вияву інтересу до української
народної поезії, яка стала важливим складником тогочасних
європейсько-українських культурних зв’язків» [237, 160; 352, 41, 55]. З цим
важко не погодитись, хоч зазначимо, що інтерес до української народної поезії
виник ще до того, як ідеї Гердера стали відомі у слов’янському світі. Правда,
він був ще почасти випадковим і йшов впереважно зі Сходу. Маємо на увазі перші
публікації українських текстів у російських журналах другої половини ХVІІІ
століття.
Гердерівські ідеї мали особливу привабливість в Україні, оскільки в умовах
бездержавності, колоніальної залежності багатьох слов'янських націй філософ
пропонував рівність і справедливість у ставленні до інших народів. Він висував
на чільне місце моральний фактор у взаєминах між народами та державами і
зазначав: "Із ростом цього почуття непомітно виникав союз усіх освічених
народів супроти будь-якої агресивної сили" [63,644-645].
Гердер тримався думки про те, шо біля початків історії і мистецтва стоїть
простий народ, а найвищою цінністю є народна поезія, у якій втілена душа
народу, і чим ближче народ стоїть до природи, тим вища цінність його поезії.
Гердер, на думку К.Азадовського, по суті вже «формує ідею народності, хоч ще і
не вживає цього терміну" [3, 121].
Особливу роль відводить Гердер мові: "Геній народу найповніше розкривається у
фізіологічному образі його мовлення” [63, 232]. Увага до мови і її
особливостей, а також утвердження величезної ваги мови (Гердер поставив питання
про можливість створення "загальної фізіологічної характеристики народів за їх
мовами") для культури будь-якого народу до певної міри провістили величезний
резонанс мовної проблеми в культурному житті слов’янських народів, як і ту
могутню енергію мовної творчості, що охопила весь слов’янський світ. Процеси
утвердження національних літературних мов, пошук шляхів їх розвитку, а іноді
навіть вибору певних граматичних форм, часто виходя
- Київ+380960830922