РОЗДІЛ 2
ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА
ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ
2.1. Еволюція організаційних форм просторової інтеграції в Європі
Європейські країни протягом останніх десятиріч характеризуються значним
економічним та соціально-демографічним розвитком і процесами інтеграції. Це
позначилося на просторовій урбанізації країн з багатьма притаманними їй
проблемами, які необхідно було вирішувати спільними зусиллями.
Економічна та політична інтеграція найбільш розвинутих європейських країн
набула організаційної форми в 50-х роках, коли був створений Європейський Союз
(тоді Європейська економічна спільнота). Подальше послідовне розширення ЄС
обумовило виникнення додаткових проблем внаслідок збільшення диспропорції в
рівнях соціально-економічного розвитку країн та їх регіонів. Спільне вирішення
цих проблем має свою історію.
На шляху до соціальної єдності Європи все ще залишаються важливими проблеми, що
виникають внаслідок різниці в життєвому рівні в Східній і Західній Європі. Тому
зусилля спрямовані на створення економічних стимулів, розвиток відсталих
регіонів. Регіональна стратегія має бути спрямована на розширення
співробітництва країн. З цим пов’язана також проблема подолання значних
диспропорцій в соціально-економічному розвитку регіонів “центру” та “периферії”
Європейського простору. Його поліцентричний розвиток може сприяти зниженню
соціальної напруженості. Континентальні потоки (завдяки містам з портами,
аеропортами, торговими ярмарками, культурними центрами) визначають початок
розвитку моделі поліцентричного загальноконтинентального росту. Міста-ворота
розвивались у минулому в західних і східних прибережних районах Європи. Завдяки
розвитку міст-воріт східно-європейської периферії з’явились нові транспортні та
енергетичні коридори в Азію. Цьому також сприяє єдина транс’європейська
транспортна мережа Європейського Союзу.
Інтеграційна діяльність Європейського Союзу знайшла організаційні форми в
документах, які регламентують спільну регіональну політику. Огляд цих
документів в хронологічній послідовності дає уявлення про основоположні
тенденції пошуків більш ефективних організаційни форм спеціальних угод [34;
42; 260].
Перші узгоджені дії були започатковані Радою Європи (РЄ) у 1970 р. на
конференції міністрів регіонального (просторового чи територіального)
планування (СЕМАТ). Вже тоді мова йшла про врахування спільних інтересів
Об’єднаної Європи при здійсненні регіональних політик окремих країн.
У 1979 році була прийнята Резолюція РЄ про керівні принципи регіональної
політики. Серед цих принципів слід відзначити наміри більш швидкого подолання
різниці, яка існує в рівнях розвитку регіонів різних країн. З цією метою
впроваджена узагальнена система аналізу регіонів та розробка пріоритетів їх
стимульованого розвитку.
У 1983 р. на черговій (шостій) конференції міністрів територіального планування
(СЕМАТ) була оголошена Європейська Хартія (Торремолинська). В ній містяться
принципи національних політик, які мають бути спрямовані на удосконалення
просторової організації Об’єднаної Європи. На той час до неї вже входили 22
країни – члени РЄ.
У 1985 р. була прийнята Резолюція Європейського парламенту про Європейську
Хартію планування території. В ній наголошувалося, що “планування території є
важливим фактором розвитку європейської спільноти і що інтенсифікація
міжнародної співпраці в цьому напрямку є важливою складовою у подальшому
укріпленні європейської єдності”. Ця хартія призначена для “тих, хто приймає
політичні рішення на місцевому, регіональному, національному та міжнародному
рівнях”. В ній також уточнювалося, що планування території є просторовим
відображенням
економічної, соціальної, культурної та екологічної політик суспільства.
У 1990 р. була прийнята наступна Резолюція Європейського парламенту щодо
узгодженого планування території, де були більш конкретизовані завдання
спільної діяльності.
У 2000 р. в Ганновері відбулася чергова Європейська конференція міністрів
територіального планування (СЕМАТ). У результаті Комітетом керівників
конференції був підготовлений документ під назвою: “Основоположні принципи
стійкого просторового розвитку Європейського континенту”. На цьому етапі РЄ вже
об’єднувала 41 країну. Таким чином, майже всі європейські країни були об’єднані
для вирішення спільних планувальних завдань [160; 171].
“Основоположні принципи” звертають увагу на:
активну участь всіх регіонів у процесах європейської інтеграції з метою
ліквідації різниці між “двома Європами” (старими та новими членами ЄС);
збереження “єдності в різноманітності”, тобто історичних тенденцій розвитку
країн та регіонів;
збереження належної якості життєвого довкілля для наступних поколінь. Тобто, у
зв’язку з концепцією “стійкості”, враховані потреби всіх жителів регіонів
Європи без шкоди для фундаментальних прав майбутніх поколінь. При узгодженні
економічних і соціальних вимог вони мають бути адекватними територіям з їх
екологічними і культурними функціями та сприяти довгостроковому і
збалансованому просторовому розвитку.
Виконання основоположних принципів вимагає тісної співпраці між просторовим і
економічним плануваннями.
Розглянутий приклад та інші свідчать про еволюційні тенденції у просторовій
інтеграції Європи. Їх можна також простежити у зміні організаційних форм
економічної співпраці. Інтеграційні процеси, які поширились на Європейському
континенті, привели до необхідності впровадження регіональної політики не
тільки на державному рівні, але й на наддержавному. Цьому сприяли об’єднання
таких видів:
зона вільної торгівлі, коли кр
- Київ+380960830922