Розділ 2.
Екологічна безпека у глобальному середовищі
2.1. Глобальний рівень усвідомлення та розв’язання екологічних проблем
Важливим фактором національної безпеки, у контексті якого сьогодні доцільно
розглядати економічні та екологічні загрози, є глобалізація. Багато дискусій
точиться навколо процесів інтеграції нашого суспільства до світової спільноти,
соціально-економічної взаємозалежності територій й міжнародного розподілу
праці.
Дослідження глобалізації та регіоналізації (або локалізації чи, навіть,
глокалізації – за О.Согомоновим та М.Епштейном) проводяться протягом останніх
років (з 1995-1997 рр. й донині) вельми інтенсивно [403, с.66]. Під
“глокалізацією” розуміється процес виявлення, обгрунтування та використання
глобальних процесів винятково у національних інтересах. Коли термін зв’явився,
він тлумачився як процес оптимізації співвідношення глобальних і локальних
пріоритетів розвитку в державній політиці. Глобальне і локальне у власній
універсальності та соціокультурній компліментарності утворюють сьогодні
принципово нову шкалу актуальності, яка, здається, повністю витискає з практик
постсучасних акторов логіку модернізаційного зіставлення. Але певним чином не
визначеною залишається методологія та методика оцінки впливу внутрішньої
регіональної політики на просування держави до світових “глобалізованих”
взаємин, приєднання держави до впливових світових союзів.
Залишаються відкритими питання про створення засад політики сталого розвитку
для України у світі, що швидко змінює регіональні геополітичні та геоекономічні
орієнтири за умов поглиблення фінансових криз та посилення політичної ролі
транснаціональних корпорацій. Тому визначення шляхів регіональної політики,
формування на її основі локальних дій у контексті глобальних інтересів та
обмежень України, що мають спиратися на об’єднуючу ідею та конкретне
цілеспрямування, стало на часі економічних досліджень і є одним із завдань цієї
роботи.
Глобалізація як науковий феномен, як об’єкт міждисциплінарних досліджень
привертає протягом останніх десяти років усе більшу увагу. Сьогодні
глобалізацію розглядають не лише як економічний, соціальний, політичний, але й
культурний (культурологічний) феномен та об’єкт досліджень. Глобалізація стала
модним напрямом публіцистики і мистецтва, виступає як універсальна першопричина
будь-яких явищ – і позитивного, і негативного звучання.
Надалі ми будемо розглядати екологічну безпеку у контексті саме економічної
глобалізації, яка описується у науковій літературі доволі неоднозначно.
Визначити глобалізацію непросто. Відомий московський дослідник міжнародних
відносин М.Чєшков зазначає, що глобалістика (наука про глобалізацію) тяжіє і до
фрагментації знання (розробка певних образів глобалізації), і до безмежного
розширення (ототожнення з історією людства) [487, с.52]. Певне спрощення
трактування глобалізації притаманно дослідникам загальних, гуманітарних проблем
глобалізації. Так, глобалізація – це швидкість операцій з торгівлі,
нерухомості, пересування, впровадження інновацій та розвитку ринків (Ф. Юрлов)
[510, с.13], це – об’єднання спільним образом реальності (Г.-П.Мартін та
Х.Шуман) [244, с.33], це – колективний розум, розум “другого порядку”, що
створює новітні організаційні структури задля створення ефективних колективів
(М.Дєлягін та ін.) [354, с.83]. Поряд із тим існують більш традиційні
визначення, а саме, глобалізація – процес пришвидшеного формування єдиного
фінансово-інформаційного простору на основі новітніх, переважно комп’ютерних,
технологій. Саме у цих технологіях полягає відмінність глобалізації від
інтеграції, яка мала місце і в доісторичну добу, а глобалізація розпочалась
тільки за 90-х років минулого століття (М.Дєлягін) [120].
Глобалізація – це і процес формування принципово новітнього онтологічного
стану, перенесення акценту забезпечення національної безпеки з військової
складової до економічної, зокрема продовольчої та культурної, на використання
простору Світового океану та космосу (Ю.Павлов) [308, с.69]. Глобалізація – і
процес інтеграції людства у складну за структурою та щільно взаємопов’язану
планетарну цивілізацію, що відбувається на тлі тенденцій до глобальної
інтеграції та регіональної диференціації культурних і політичних реалій
(А.Костін) [205, с.80-81] Про це ж йдеться у Дж.Розенау, коли
“глобалізація-локалізація” розглядаються у діалектичній єдності, з позиції
системного підходу. Дж.Розенау визначає глобалізацію через синхронну взаємодію
глобальних і локальних сил. Глобальні і локальні сили, за твердженням Розенау,
не тільки виникають з синхронністю, яка все більшою мірою підсилюється (а це, в
свою чергу, створює напруження, яке стає все більш відчутним, все більш
визначеним суспільством), але й також, що значно важливіше, вони створюють таку
взаємодію, результатом якої є взаємне посилення глобалізації й локалізації.
Тобто, кожне посилення глобалізації генерує відповідне посилення локалізації, і
навпаки [377, с.266-267].
Поряд з тим, глобалізацію розглядають і з позицій перетворення національних
економік у єдину економічну світову систему, що має певні емерджентні
властивості. Так, відомий російський дослідник О.Нєклесса зазначає, що
глобалізація – це перетворення національних економік в автономні, але не
самодостатні суб’єкти світового господарства з виокремленням світової економіки
у самостійний економічний суб’єкт, що функціонує на теренах національних
економік. Глобальна економіка виявляє себе не тільки способом господарювання,
але політикою, ідеологією нової епохи [285, с.193].
Більш стримано визначає гл
- Київ+380960830922