Монетаристські теорії та тенденції їх розвитку: історико-економічний аналіз

РОЗДІЛ 2
Методологічні основи теорії монетаризму
2.1. Становлення ідей регульованого грошового обігу
Важко встановити точну дату „народження” сучасного монетаризму, так як його
концепція є загальновизнаною в результаті тривалого процесу, корені якого
сягають в античний період розвитку суспільства. Як відомо, стародавні греки
досить рідко розглядали яке-небудь економічне питання заради нього самого.
Більшість їхніх економічних роздумів зливаються із загальною філософією держави
і суспільства. Але однозначно можна стверджувати, що елементи економічного
аналізу можна прослідкувати, починаючи з античності, а саме у працях Аристотеля
і Ксенофонта. Вони зробили перший крок у розмежування реальних і грошових
сторін господарського життя.
Особливе місце посідає Аристотель, який більше за інших звертається до
фінансових аспектів господарської діяльності. Свої думки щодо даної проблеми
він висловив у всеохоплюючому творі про людську поведінку – трактаті
“Нікомахова етика”. На думку Аристотеля, усе, що пов’язано з виробництвом (або
добуванням) благ, їх фізичним переміщенням і споживанням – це реальна сторона
економіки. Усе, що не змінює кількості “реальних цінностей”, а лише відображає
зміну їх власників (купівля–продаж товарів) або розподіл прав на їх придбання
(добровільні грошові пожертвування, примусові, наприклад, фіскальні, вилучення
грошових доходів і т.д.) – це грошова сторона економіки [8, с. 395]. Ці
економічні думки стали основою для наступних праць до ХVI ст. включно. Тому цей
період розвитку економічних знань дослідники називають античним (окремі вчені –
ари-стотелівським). Зазначена економічна наука й осмислення господарських явищ
довгий час залишалися предметом моральної філософії. Водночас античні автори
започаткували підвалини кількісної теорії грошей, яка остаточно сформувалася у
ХVІ–ХVІІІ ст.ст. і вже впродовж багатьох років, на думку Й. Шумпетера, є
„основою більшої частини аналітичних досліджень в галузі грошей [375, с. 78]”.
Становлення цілісної монетарної теорії було не тільки результатом усвідомлення
нових механізмів економічного регулювання, а й дослідженнями взаємозв’язку
матеріального і грошового господарства. У зазначений період в економіці як
об’єкті пізнання спостерігаються радикальні зміни: відбувається активний процес
формування ринкових відносин, значно зростає роль економіки в суспільному
житті. У суперечках античних філософів про економічну політику міркувань про
обов’язкове або бажане виявилося недостатньо, і це стимулювало інтерес до
аргументів, які ґрунтувалися на знанні того, що реальне і можливе. Так було
започатковано новий вид економічних знань – позитивних, що узагальнювали факти
економічного життя й виявляли стійкі, закономірні зв’язки між ними. Звернення
до позитивного знання стало вирішальною передумовою переходу від сприйняття
економічних явищ не тільки на рівні здорового глузду, а й наукового осмислення
та їх дослідження. З’являються перші наукові узагальнення економічного
спрямування. У період ХІV–ХVІ ст. міркування про обов’язкове і бажане, реальне
і можливе ґрунтувалися на емпіричному досвіді. Це стосується і грошового
господарства.
Поширення індуктивного підходу до аналізу економічних явищ, проникнення в
інтелектуальний світ творів Аристотеля у ХІІ ст. привело до відкриття перших
емпіричних закономірностей в їх осмисленні в історії економічної думки. Між
іншим, економічна наука схоластів з легкістю стала розглядати всі явища
капіталізму, який народжувався, тому вона стала хорошим фундаментом для
аналітичних праць послідовників, не виключаючи й А. Сміта.
Аналізуючи економічний процес у всіх його аспектах, варто відмітити, що саме
схоласти почали відмічати, що “хороші” гроші мають тенденцію до витіснення з
обігу “поганими” грошима. В історико-економічній літературі дане відкриття
приписують французькому схоласту Ніколі Оремі (1323–1382). У ХІV ст. у
“Трактаті про походження, природу, закон і різновиди грошей”, який в науковій
літературі вважається першим економічним трактатом, учений прослідкував таку
тенденцію: за наявності в обігу рівноцінних за номіналом металевих грошей із
різним фактичним вмістом у них благородного металу (золота або срібла) монети з
більшим його вмістом („хороші” гроші) заміщуються монетами з меншим його
вмістом (“поганими” грошима) [126,с.37; 124, с.30]. Однак, зазначимо, що дана
закономірність увійшла в економічну теорію як закон Грешема, за прізвищем
англійського суспільного діяча, який закцентував наній увагу в ХVІІ ст.
Заради справедливості слід зазначити, що одним із перших у ХVІ ст., хто раніше
від Грешема “перевідкрив” відповідний закон, був Микола Копернік (1473–1543).
Сучасна література найбільше розкриває його досягнення в галузі астрономії, що,
власне, представлене в музеї Ягеллонського університету м.?Кракова, де навчався
великий учений. Менше відомо, що він активно цікавився економічними проблемами.
Тому є цікавим той факт, що видатний польський вчений значно раніше за Грешема,
ще у 20-і роки ХVІ ст., на основі власних спостережень зробив висновок, який
став основою вищевказаного закону: “гроші знецінюються зазвичай тоді, коли їх
стає надто багато [124, с.31]”. На той час це був виклик загальноприйнятому
погляду, який пов’я-зував знецінення грошей з їх “псуванням”. Будучи людиною
широких інтересів у галузі астрономії, дослідник у своїх працях дослідник
запропонував власні спостереження щодо грошей. Він вперше відмітив зворотну
залежність між кількістю гро­шей в обігу й рівнем цін на товари. Даний висновок
дає підстави ствер­джувати, що корені сучасної теорії грошей сягають ХVІ ст.
Розглянута проблема стане в ценрі уваги в період Вели