РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ФІЗИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
Роль учення фізіократів у становленні фізичної економії
Фізична економія, як доводить М.Руденко, почала формуватися одночасно з
формуванням класичних економічних знань у вченні фізіократів.
Фізіократи – французькі економісти другої половини ХVІІІ ст., представники
класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких
слів “фізіс” – природа і “кратос” – влада. Поява школи фізіократів зумовлена
соціально-економічними умовами тогочасної Франції.
У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині
ХVІІІ ст. країна наближалася до революції. А в економічній політиці Франції
панував меркантилізм.
На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток:
панування меркантилізму і збереження феодального режиму. Фізіократи, виступаючи
проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому
критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. Фізіократи
були прихильниками економічного лібералізму.
Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років ХVІІІ ст. Її представниками
були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, Маркіз Мірабо, Мерсьє де ла Рів’єр, Жак
Тюрго та інші. Вона проіснувала всього 20 років, але ця специфічна течія в
рамках класичної політичної економії поширилась майже по всьому континенту,
особливо в країнах з переважним аграрним розвитком. Представники фізіократизму
виходили з визначення вирішальної ролі в економіці землі,
сільськогосподарського виробництва. Центром, де регулярно збирались фізіократи,
став салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. ЇЇ представники
опублікували багато праць, видавали журнал.
Визнаним лідером фізіократів був Франсуа Кене (1694 – 1774). Кене бачив
економічну стагнацію Франції в цей період і намагався по-своєму її пояснити.
Його не могло не хвилювати питання, чому країна, яка була раніше могутньою,
стала другорядною європейською державою.
У першій половині ХVІІІ ст. в економіці Франції проходили руйнівні процеси,
які були виявом кризи “старого режиму”, що призвело до Великої французької
буржуазної революції 1789-1794 рр.
Тяжкий стан економіки та падіння міжнародного авторитету Франції в період
правління Людвіка ХV давали привід для критики зі сторони ліберального
дворянства та буржуазії. Найпрогресивніші мислителі вважали, що Франція
проводить недалекоглядну економічну політику, орієнтуючись на розвиток
мануфактурної промисловості і зовнішньої торгівлі предметами розкошу. Таких
поглядів дотримувались фізіократи, і перш за все, Франсуа Кене.
Франсуа Кене народився у передмісті Версаля, в сім’ї дрібного землевласника.
Одержав диплом хірурга і почав практикувати не далеко від Парижа. Прославився
як лікар, а 1749 р. став придворним лікарем Людовика ХV, одержав звання
дворянина. Кене оселився на антресолях Версальського королівського палацу, де
прожив двадцять п’ять років. У його помешканні також відбулися зустрічі
фізіократів. Тут бували славетні філософи Дідро, д’Аламбер, Гельвецій та інші.
1751 року Кене був призначений членом Королівської академії наук. В цей час
Кене займався вивченням філософії, зокрема, праць ідеаліста Н.Мальбранша та
матеріаліста Р.Декарта. Він не став матеріалістом, проте визнавав велике
значення вивчення законів природи і спробував дати фізіологічне пояснення
психічним феноменам. Крім того, займаючись медициною та філософією, Кене
висунув ідею еквівалентного обміну речовин, яка стала одним із основних
принципів його економічного вчення і критики меркантилізму.
Політичною економією Кене почав займатись, коли йому було 60 років. Ця
обставина, яка вважалася дивом уже тоді, до цих пір є унікальною в історії
економічної науки. Проте перехід Кене до вивчення проблем політичної економії
певною мірою був закономірним.
А.В.Анікін відмічає, що “по мосту філософії він перейшов від медицини до
політичної економії. Людський організм і суспільство. Кровообіг, обмін речовин
у людському тілі і обіг продукту в суспільстві. Ця біологічна аналогія вела
думку Кене” [6, с.136].
З 1751 р. філософи Дідро і д’Аламбер почали видавати відому “Енциклопедію”. У
ній друкувалось багато статей на економічні теми. Саме тут Кене опублікував
свої перші праці “Фермери”, “Зерно” та інші. 1758 р. він видав славетну
“Економічну таблицю”, а згодом виходять з друку його праці: “Загальні принципи
економічної політики держави”, “Про торгівлю” (1760), “Аналіз економічної
таблиці” (1766), “Діалог про ремісничу працю” (1766), “Зауваження відносно
грошового процента” (1766) та інші.
У Кене з’явились багаточисельні учні-послідовники його фізіократичної теорії,
яка була основана на вірі у виключну продуктивність землеробства і
“безплідність” промисловості і торгівлі. Засідання на антресолях Версальського
палацу з часом перестали носити відкритий характер, на них запрошувались тільки
фізіократи і люди, які були їх однодумцями.
Інтерес до засідань “економістів” (як тоді називали фізіократів) проявляв і
Адам Сміт, який в 1766 р. був присутній на декотрих із них. За свідоцтвом
Дюнона де Немура, фізіократи вважали Сміта навіть своїм однодумцем. З часом
Сміт писав, що він “...присвятив би свою працю “Багатство народів” Кене, якщо б
останній був живий” [65, с.22].
У дослідженні економічних процесів Кене використав метод природничих наук, що
його вперше застосував Петті. Він проголосив ідею “природного порядку”, котрий
панує як у природі, так і в суспільстві. Закони природного порядку створено
Богом, і вони вигідні людству. “Фізичні закони – писав Кене у праці “Китайський
деспотизм”
- Київ+380960830922