РОЗДІЛ 2
ІПОСТАСІ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТЦЯ
2.1. М. Кропивницький у контексті літературно-мистецького
життя 50 - 70-х років
Природна обдарованість Марка Кропивницького проявилася досить рано. Ще в дитинстві він став писати вірші, складати пісні. Батько якийсь час зберігав ці "твори", але згодом вони пропали разом з усім майном Луки Івановича, пограбованого князем Кантакузеном, у якого він був на службі [240, с. 267].
Дещо більше відомо про перше знайомство майбутнього драматурга з театральним мистецтвом, яке врешті-решт стало імпульсом до створення п'єс. Розпочалося це знайомство в Бобринці влітку 1854 року. Марко в цей час навчався в місцевій повітовій школі. Саме тоді до міста завітала з гастролями трупа Людвіга Млотковського. Достеменно невідомо, з яким репертуаром приїхала ця трупа. Підліток Кропивницький запам'ятав лише, як грали гоголівського "Ревізора" (актор Померанцев виконував роль Хлестакова). Хоча, з іншого боку, добре відомо, які твори входили до репертуару трупи Л. Млотковського, коли він стояв на чолі Харківського театру (1833 - 1843 рр.) - лідера провінційних театральних колективів тодішньої Росії. Це були п'єси кращих російських, українських та світових письменників - О. Грибоєдова, О. Пушкіна, М. Гоголя, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, В. Шекспіра, Ф. Шіллера та багатьох інших відомих авторів [334, с. 32].
До складу трупи в різні роки входили такі славетні актори, як Карпо Соленик, Іван Дрейсіг, Микола Рибаков, Микола Бабанін, Любов Млотковська (дружина антрепрепренера) та ін. Незрідка з театральним колективом гастролювали геніальні Павло Мочалов і Михайло Щепкін. Можливо, хтось із цих корифеїв побував того літа і в Бобринці.
Після від'їзду трупи Л. Млотковського дядько Кропивницького Микола Дубровинський організував у Бобринці театральний гурток, до якого залучив і Марка. "Здебільшого грали українські штуки, - згадує письменник, - "Наталку Полтавку" (в ній я співав Петра), "Шельменка-денщика" (я грав Лопуцьковського), "Сватання на Гончарівці" (я грав Стецька), "Кума-мірошника", "Іди, жінко, в салдати", "Простака"... Спектаклі наші одвідував, зісланий в Бобринець, Мусін-Пушкін*; він дуже зацікавився мною і умовляв матір везти мене в театральну школу..." [240, с. 204 - 205].
Вельми велике значення для формування художнього світогляду Кропивницького мало й те, що члени сім'ї його бабусі Уляни Василівни Дубровинської, у якої він жив під час навчання в Бобринецькій повітовій школі, були музично обдарованими людьми. Його дядьки Олексій, Єгор, Микола і Федір добре грали на різних музичних інструментах, любили літературу. "...Не проходило навіть вечора, - згадував драматург, - щоб в нашій господі не лунала музика або спів. Увечері до дядьків збирались товариші, найпаче в неділю, частувалися, співали (всі дядьки були в церковнім хорі) духовні концерти і світські пісні... а іноді і читали гуртом, найчастіше Гоголя і "Енеїду" Котляревського". Дядьки разом з Марком співали народних пісень, серед яких були й українські (наприклад, "Ой ходив чумак сім літ по Дону..." та ін.) [240, с. 182].
Через деякий час береться Кропивницький і за написання п'єс. Розпочав він свою літературну діяльність 1863 року під час навчання в Київському університеті, куди його як вільного слухача було зараховано на юридичний факультет. Любов до мистецтва привела юнака в театр подивитись на знамениту артистку О. Фабіанську, яка в цей день виконувала роль хлопчика в якійсь перекладній мелодрамі. Враження від вистави було таким сильним, що Кропивницький кілька днів потому ходив як непритомний, забув про все на світі, в тому числі й про науку, й розпочав писати ночами мелодраму українською мовою (мабуть, це був його перший драматичний твір "Микита Старостенко, або Незчуєся, як лихо спобіжить"). Коли ж майбутньому корифею вдалося побачити згадану акторку на сцені вдруге - у спектаклі за французькою п'єсою Деннері і Лемуан "Материнське благословення, або Бідність і честь" у перекладі Перепельського (псевдонім відомого російського поета М. Некрасова), він уже остаточно дійшов висновку, що його покликання театр.
Провчившись як вільний слухач у Київському університеті три семестри, Кропивницький повернувся до Бобринця, де в лютому 1864 року поступив на службу до повітового суду на посаду "столоначальника по гражданській часті". Основною причиною повернення до рідного краю був, ясна річ, створений тут акторами Соболєвими театральний гурток, активну участь у роботі якого брав, до речі, і юний Іван Тобілевич (згодом відомий драматург Карпенко-Карий). Згаданий аматорський колектив виставляв твори відомих українських та російських драматургів - І. Котляревського ("Наталка Полтавка" й "Москаль-чарівник"), Г. Квітки-Основ'яненка ("Сватання на Гончарівці" та "Шельменко - волостной писарь"), М. Ващенка-Захарченка ("Іди, жінко, в солдати"), М. Гоголя ("Ревізор"), О. Островського ("Не в свої сани не сідай" та "Тепленьке містечко") тощо.
Саме силами акторів-аматорів була виставлена й перша драма Кропивницького "Микита Старостенко, або Незчуєся як лихо спобіжить" (1863; згодом після суттєвої переробки п'єса одержала іншу назву - "Дай серцеві волю, заведе у неволю"). Нема сумніву, що це був один із найулюбленіших творів митця. Він кілька разів його доопрацьовував. Нові редакції з'являлися, зокрема, 1873, 1882 та 1911 року. Останній варіант, що, за словами самого автора, є найдосконалішим, вийшов у світ вже після його смерті. "Публікуючи п'єсу в ряді своїх видань, - наголошує упорядник найбільш повної на сьогодні, шеститомної, збірки творів письменника П. Перепелиця, - М. Кропивницький щоразу вносив до тексту деякі виправлення, але не порушував основної композиції твору" [378, с. 546].
Одначе активним сценічним життям драма зажила ще в першій половині 1870-х років, тобто в добу, коли репертуар національного театру був дуже бідним і не відповідав дедалі зростаючим вимогам українського глядача, знайомого з кращими зр