Розділ 2
Основні соціополітичні поділи у державах
Західної Європи
2.1. Сутність та основні підходи щодо визначення соціополітичних поділів
Кожне політичне суспільство, навіть за умов його зовнішньої гомогенності,
насправді характеризується численними відмінностями, які виявляються у поділах
цього суспільства на різні групи. Незважаючи на особливості кожної держави,
простежується багато спільного у засадах, на підставі яких відбуваються поділи,
та в їхніх різновидах. Підставами для поділів суспільств на групи переважно
бувають такі відмінності: демографічні, гендерні, економічні, етнічні,
ідеологічні, культурні, мовні, освітні, расові, релігійні, територіальні тощо.
Вони зумовлюють існування відомих та нових, усталених та тимчасових,
антагоністичних і неантагоністичних різновидів поділів суспільства на групи.
Усвідомлення наявних групових відмінностей і ліній, за якими відбуваються
суспільні поділи на групи, є важливим не лише у теоретичному, а й у
практично-політичному плані. Цей висновок зумовлений тим, що кожен поділ, який
сформувався з тих або інших причин у суспільстві, означає існування
детермінованих ним принаймні двох суспільних груп, які будуть відрізнятися між
собою та від загалу певними характеристиками, відповідно це може бути основою
існування відмінних інтересів, які стимулюватимуть дії акторів, спрямовані на
обстоювання цих інтересів.
Аналізуючи суспільні поділи, традиційно звертаються до соціології, яка системно
вивчає у тім числі й соціально-групову структуру суспільства. Ключовою
категорією соціальної структури суспільства є група, яку використовують для
характеристики певної сукупності людей, як основного елемента соціальної
структури суспільства та для визначення соціального становища. Фактично група є
елементом, частиною щодо всього суспільства, яку розглядають як цілісну
систему, що відрізняється за певними критеріями/індикаторами від інших
елементів суспільства-системи.
Політична сфера суспільства також не є цілим та однорідним утворенням, вона
характеризується власними лініями поділів. Поділів у політичній сфері існує
багато, вони виявляються у наявності широкого спектра інституційних акторів,
які діють на різних рівнях, з різною функціональною навантаженістю. Серед
багатьох існуючих політичних поділів найбільш універсальними є відмінності між
політичними партіями, які акумулють у собі поряд із ідеологічною складовою
широкий спектр інших відмінностей.
Окреме виділення соціальної та політичної сфери має умовний характер і можливе
лише на абстрактному рівні, оскільки у реальному житті вони тісно між собою
пов’язані. Виявів цієї пов’язаності існує дуже багато, а одним із них є
соціополітичний поділ.
С.Ліпсет і С.Роккан вперше висловили та обгрунтували ідею необхідності вивчення
поділів (cleavage - англ.), як поєднання соціальних груп і партійних структур у
єдиній соціополітичній конструкції, які оформились у країнах Західної Європи ще
наприкінці ХІХ ст. [194, 1-67]. Підставою формування цих поділів були дві
основні революції (суспільні розломи) – національна/народна та промислова/
індустріальна, які зумовили утворення чотирьох базових конфліктів:
центр–периферія, церква –суспільство, сільське господарство – промисловість,
власники – працівники. Зазначені автори дослідили, що з незначними
відмінностями партійна структура європейських країн у 60–ті роки відображала
сформовану в 20–их роках структуру основних соціополітичних поділів. В основу
формування цих поділів покладено запровадження “сучасного” загального виборчого
права, що призвело до того, що основні соціальні групи індустріальних держав
отримали партійне представництво своїх інтересів та цінностей. Вони дійшли
висновку, що головна кількість політичних партій, які сформувалися наприкінці
Першої світової війни, зуміли пережити Другу світову війну і збереглися в 60–ті
роки. Це дало їм підставу говорити про ефект “замороження” (стабільності –
А.Р.) партійної системи розвинених країн, що в їхньому розумінні означало
одночасно стабільність соціополітичних поділів, які вже існували в європейських
країнах [195, 50-54]. Цей висновок мав характер гіпотези, теоретично
обгрунтованої. Емпіричне підтвердження цього висновку зробив Р.Роуз та Д.Ервін,
які проаналізували величезний масив даних щодо наявності зв’язку між соціальною
структурою суспільства та вибором/підтримкою певної політичної партії,
починаючи з 60 – их років для 17 країн та 76 політичних партій. Зазначені
автори зробили висновок, що в 75% простежувався зв’язок між вибором політичної
партії і одним з поділів, виділених С.Ліпсетом та С.Рокканом, що, на їхню
думку, підтверджувало ідею про феномен “замороження” партійної структури [196,
12-20]. Р.Делтон, С.Фленеген, П.Бек були першими авторами, які дослідили
дієвість конструкції соціополітичних поділів щодо розвинутих демократичних
держав та одночасно виявили тенденцію до зміни підтримки політичних партій з
боку існуючих соціальних груп. Вони вважали, що втрата ефекту “замороження”
відбувалася завдяки позиції нових поколінь, які звертали увагу на “нові”
інтереси та цінності. Зокрема, вони вважали, що постіндустріальна революція
створювала нові основи для соціополітичних поділів. Відповідно, нові проблеми,
цінності та зміна форматів конфліктів вели до перебудови електорату та
варіативності у його підтримці політичних партій [197, 455-456].
Стан та еволюцію основних соціополітичних поділів для другої половини ХХ ст.,
їх “заморожений” характер на значному масиві конкретних матеріалів дослідили
також С.Бартоліні та П.Майер. Згідно з цими авторами соціополітичний поділ є
автономним ф
- Київ+380960830922