РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ Й СУПЕРЕЧНОСТІ ТРУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ СІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ В
ЦЕНТРАЛЬНОМУ РЕГІОНІ УРСР
(1917–1940 рр.)
2.1. Спрямованість державної політики на організацію трудової школи
1917–1920 роки в Україні сучасними істориками, політиками, державними та
громадськими діячами оцінюються як період національно-демократичної революції і
визвольних змагань. Він складається з: а) доби Центральної Ради (1917–1918
рр.); б) Гетьманату П. Скоропадського (квітень–грудень 1918 р.); в) Директорії
(кінець 1918–1919 рр.), для яких характерні демократичні ініціативи у галузі
освіти. У перші роки становлення радянської влади в Україні розпочалася
розбудова власної держави й національної школи. Але в подальші роки
централізація влади й уніфікація освіти не лише загальмували ці процеси, але й
залишили на довгі роки сподівання українського народу, українських подвижників
на ниві освіти і культури нездійсненною декларацією [57].
Проблему трудової підготовки учнів у 20–30-і роки в Україні досліджували
українські вчені М.С. Гриценко, А.В. Вихрущ, В.М. Кухарський, Г.В. Терещук,
Д.Л. Сергієнко, В.І. Струганець, В.І. Рак, О.В. Лихоліт, М.Д. Ярмаченко, які
ввели в обіг раніше заборонені або маловідомі періодичні видання і книги, що
значно збагатило історичну педагогічну науку, позбавило її одностороннього
розгляду педагогічних процесів тієї доби.
Наше завдання, відповідно до теми дослідження, відслідкувати, проаналізувати як
реформи, законодавчі та нормативні документи, педагогічні інновації впливали на
трудову підготовку сільських школярів.
Розглядаючи трудову підготовку учнів загальноосвітніх шкіл як обов’язкову,
радянська система народної освіти будувалася на взаємозв’язку трьох складових:
«праця-природа-суспільство», а школа поєднувала в собі трудову і політехнічну
функції.
Опублікована в жовтні 1918 року «Декларація про єдину трудову школу» («Основні
принципи трудової школи») стала визначальним документом для радянської школи
20-х років. У ній наголошувалось, що нова школа будуватиме навчальний процес,
орієнтуючись на виробниче оточення.
Крім «Основних принципів єдиної трудової школи», було опубліковано «Положення
про єдину трудову школу» (16 жовтня 1918 р.), де продуктивна праця розглядалася
не як засіб оплати витрат на утримання дітей і не як метод викладання, а саме
як продуктивна, необхідна для суспільства праця, тісно пов’язана з навчанням,
яка планомірно знайомитиме дітей з виробництвом. Ці два документи визначили
розвиток освіти в державі на ближчі десять років [293]. У 1918–1919 роках в
Україні набули популярності праці Я. Ф. Чепіги (Зеленкевича), зокрема « Азбука
трудового виховання і освіти», де автор обґрунтовує трудовий принцип як основу
нової школи і наголошує, що школа мусить поставити в центрі освіти й виховання
працю, а тому всі методи й прийоми навчання так скласти, щоб вони весь час
виходили з руху, діяльності [557]. У « Практичній трудовій педагогіці» він
зосереджує увагу на ролі праці та гри у вихованні дитини, трудовому методі
навчання [540, с. 96].
У контексті нашого дослідження вагоме значення щодо проблеми трудової
підготовки молоді мали статті першого президента України М.С. Грушевського
(1917–1918 роки), який наголошував на взаємозв’язку розвитку економіки держави
і здійснення шкільних реформ. Перший президент України обґрунтовував
доцільність десятирічної середньої школи, де чотири роки відводилось на
початкове навчання. Він вважав, що освітня політика має забезпечувати
взаємозв’язок розвитку науки і навчання, опанування молоддю спеціальностями
фінансистів, економістів, технологів, механіків, електротехніків,
гідротехніків, агрономів. Молодь повинна широко вивчати зарубіжний досвід,
особливо Америки [58, с. 55-57].
У 1918–1919 роках у педагогічній пресі друкувалися праці з проблем трудового
виховання, зокрема Я.Ф. Чепіги, Н.К. Крупської, С.Т. Шацького. Прийняті
документи і наукові статті цього часу відзначалися демократичністю, їх автори
були обізнані з теорією і практикою зарубіжної школи, прагнули реалізувати
властиві цим рокам ентузіазм і активність народних мас, але вони не передбачали
і не могли забезпечити економічно-матеріальну підтримку їх впровадження.
Структурна система народної освіти розглядалася Другим Всеукраїнським
вчительським з’їздом (1917 р.), який затвердив план єдиної школи, де
зазначалось:
а) вчення спочатку ведеться на основі оточуючого життя;
б) нормальна народна школа повинна бути семирічною;
в) семирічна школа повинна бути загальноосвітньою;
г) через економічні та інші умови семирічну школу не можна зробити одразу
загальною. Отже, тимчасово можна обмежитись курсом перших 4-ох років;
д) програма гімназії складається з систематичних курсів наук; курс має бути
4-річним;
е) технічні школи, сільськогосподарські, учительські семінарії й т. п. бажано
так пристосувати, щоб вступати до них можна було безпосередньо після семирічної
загальноосвітньої школи [294, с. 39-40].
У «Тимчасових програмах для нижчих початкових шкіл на 1918/1919 шкільний рік»
пропедевтичний курс з природознавства передбачав роботу в саду – посадку кущів,
дерев, розсади і догляд за ними.
У розкладі годин для вищих початкових шкіл на 1918-1919 навчальний рік
природознавству відводилось три години – дві години теорії і одна практики, на
ручні вироби (рукоділля) по дві години у кожному класі.
Проблема розбудови народної школи обговорювалася на з’їзді діячів середньої
української школи. У програмі з’їзду було, зокрема, записано: «...4. Справа
виховання: а) трудова школа, ручна праця, майстерні, свій садок, своє поле,
пропедевтика, агрономія сільського господарства, своя пасіка. 6... Уч
- Київ+380960830922