РОЗДІЛ 2
ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ
НА ВСІХ РІВНЯХ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ
2.1 Організація управління системою нормування праці в вітчизняній економіці
В соціалістичній неринковій моделі економіки нормуванню праці – основі її
організації і оплати – приділялося достатньо уваги на всіх рівнях управління
виробничо-господарською діяльністю підприємств і галузі в цілому [76, 80, 81,
84]. Цілями управління системою нормуванням праці як одного з елементів
регулювання суспільної праці виступали: реалізація механізму державного
контролю за мірою праці шляхом встановлення норм трудових витрат; визначення
разом з тарифною системою міри заробітної плати, а також зв'язку між
продуктивністю праці та її оплатою; оптимізація структури норм на основі
оперативного відображення в них досягнень науково-технічного прогресу;
періодична перевірка і заміна норм праці більш прогресивними.
В діючій в період соціального будівництва організаційній структурі управління
системою нормування праці можна виділити три основних рівня: (рис. 2.1) [79,
с.151]
1) народногосподарський;
2) галузевий;
3) окремих виробничих об'єднань, промислових підприємств.
Управління роботою з нормування праці в країні на народногосподарському рівні
здійснювала Рада Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Рис. 2.1. Управління системою нормування праці
в Союзі Радянських Соціалістичних Республік
Центральним функціональним, міжгалузевим органом державного управління,
відповідальним за проведення єдиної політики в області праці і заробітної
плати, соціальних питань, розподілу і використання трудових ресурсів, виступав
Державний комітет Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік з
праці і соціальних питань. Він виконував наступні функції централізованого
управління нормуванням праці:
проводив роботу з виявлення і використання резервів росту продуктивності праці
за рахунок здійснення заходів поліпшення організації праці та її нормування;
затверджував разом із Всесоюзною Центральною Радою Професійних Спілок
міжгалузеві нормативи з праці;
здійснював координацію діяльності міністерств і відомств щодо розширення сфери
і підвищення рівня нормування праці, розробки галузевих нормативів з праці;
вивчав і узагальнював передовий досвід в області нормування праці, розробляв і
затверджував разом із Всесоюзною Центральною Радою Професійних Спілок
рекомендації з поширення цього досвіду.
Важливу роль серед недержавних органів централізованого управління займала
Всесоюзна Центральна Рада Професійних Спілок, яка вирішувала разом з Радою
Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік основні питання, що
стосуються нормування праці. Загальний порядок встановлення і перегляду норм
визначався Державним комітетом Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних
Республік з праці і соціальних питань і Всесоюзною Центральною Радою
Професійних Спілок. В союзних республіках управління системою нормування праці
в територіальному аспекті здійснювалося Радами Міністрів союзних республік,
республіканськими комітетами з праці.
Найважливішою складовою частиною роботи з управління нормуванням праці
виступала наукова і нормативно-дослідна робота. Наукові дослідження мали за
мету правильно визначити найбільш важливі й актуальні напрямки вдосконалення
нормування праці, надати обґрунтовані рекомендації з підвищення рівня роботи в
цій області [3, 116, 118]. Наукові дослідження і розробки з проблем нормування
праці проводилися багатьма науковими установами країни. Загальне наукове
керівництво дослідженнями з нормування праці і координація відповідних
науково-дослідних робіт в країні здійснювалося Науково-дослідним інститутом з
праці, безпосередньо підпорядкованим Державному комітету Ради Міністрів Союзу
Радянських Соціалістичних Республік з праці і соціальних питань. Однією з
основних задач Науково-дослідного інституту праці було проведення наукових
досліджень і розробка теоретичних і методологічних питань нормування праці,
підготовка міжгалузевих нормативних матеріалів. Центрами прикладних досліджень
і розробок виступали науково-дослідні інститути, проектні і нормативно-дослідні
організації, центри наукової організації праці, підпорядковані галузевим
міністерствам і іншим центральним відомствам [78, с. 38]. Планування
найважливіших науково-дослідних робіт міжгалузевого характеру здійснювалося на
п'ятирічний період в рамках програми робіт з наукової організації праці, що
затверджувалася Державним комітетом Ради Міністрів Союзу Радянських
Соціалістичних Республік з праці і соціальних питань. Відповідно до
п'ятирічного плану щороку затверджувався координаційний план науково-дослідних
робіт, які виконувались галузевими інститутами під керівництвом
Науково-дослідного інституту праці. Міжгалузеві нормативні матеріали з праці
розроблялися в плановому порядку на основі п'ятирічних і річних планів
нормативно-дослідних робіт. Цю роботу проводило Центральне бюро нормативів з
праці за участю центрів наукової організації праці, нормативно-дослідних
організацій, науково-дослідних інститутів і підприємств. Плани розробки
галузевих норм і нормативів з праці затверджувалися міністерствами і
відомствами та узгоджувалися з Державним комітетом Ради Міністрів Союзу
Радянських Соціалістичних Республік з праці і соціальних питань. Для
забезпечення ефективного виконання планових завдань було створено систему
постійного контролю за їх здійсненням. Вона включала систему попереджуючого
контролю і звітності, а також проведення вибі