РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТИВНІСТЬ НАУКОВОЇ ДІАГНОСТИКИ
2.1. Вірогідність гіпотетичної діагностики
У першому розділі проблема розглядалася як сукупність суджень і як вихідна форма будь-якої діяльності, що розвивається. Об'єктом цих суджень у загальному випадку є практична чи теоретична діяльність, зумовлена необхідністю одержання нового знання. Необхідність же в новому знанні виникає тоді, коли для задоволення потреб вимагаються такі засоби, що не можуть бути створені за допомогою наявного знання. Таким чином, проблемі, що є вихідною формою відображення дійсності, передує діагностична діяльність людини.
З гносеологічної точки зору діагноз може розглядатися як система, свого роду, "інформаційних сепараторів" для розшифровки складних послань реального світу. Ми можемо видозмінювати конструкцію "інформаційних сепараторів" у відповідності нашими цілями. Спосіб застосування цих "інформаційних сепараторів" залежить від того, чи відшукуємо ми факти, з яких можна побудувати гіпотезу, або ж впорядковуємо отриману інформацію у вигляді, зручному для перевірки вже існуючої гіпотези. У першому випадку ми прагнемо виробити гнучкий підхід, що дозволяє видозмінювати "інформаційні сепаратори", для того щоб виявити шаблонові структури в складних системах, котрі можуть послужити матеріалом для формулювання гіпотези. Але при перевірці гіпотез характер "інформаційних сепараторів" більш строго визначається характером самої гіпотези. У цьому випадку "інформаційні сепаратори" репрезентують, власне кажучи, схему експериментальної процедури, що відповідає гіпотезі. Тут важливо те, що ми конструюємо "інформаційні сепаратори" так, що зібрана в остаточному підсумку інформація цілком задовольняє даній гіпотезі і дозволяє судити про ступінь її емпіричного підтвердження. Отже, відповідність між перевіркою і гіпотезою, значною мірою, залежить від характеру сконструйованих "інформаційних сепараторів". Цілеспрямованість пізнавальної діяльності підпорядковується певним вимогам [122: 127], що може знижувати вірогідність відповідного гіпотетичного діагнозу.
Ці дві досить різні задачі-пошуки матеріалу для побудови гіпотези й упорядкування даних для перевірки в значній мірі визначають спосіб застосування різних моделей діагностики. Нечітке розрізнення процесів пошуку й упорядкування даних може привести до помилкових висновків і тавтологій. Це є одним з найбільш важливих аспектів методології діагностики. Наприклад, сформулювавши групу гіпотез за допомогою деякого набору "інформаційних сепараторів", неправильно було б застосовувати ті ж самі "інформаційні сепаратори" для перевірки адекватності гіпотез. Така процедура була б зайвою, чи зовсім незаконною. Інше утруднення пов'язане з конкретною стратегією діагнозу. Пошук даних відкриває шлях до попереднього, гіпотетичного діагнозу, а упорядкування даних для перевірки апріорних гіпотетичних діагнозів - інший шлях постановки наукового діагнозу.
Діагностична форма організації знань свій наступний розвиток здійснює у формі гіпотези і теорії, утворити пізнавальний цикл: "проблемна ситуація - попередній діагноз - проблема - гіпотетичний діагноз - гіпотеза - розгорнутий діагноз - теорія - остаточний діагноз". У попередньому розділі ця пізнавальна "траєкторія" розглядався саме як цикл. Будучи "знанням про незнання", проблема для своєї постановки вимагає деяких вихідних знань, а створені в результаті рішення проблеми теорії самі рано чи пізно стають джерелами проблем. Однак, треба відмітити, що даний пізнавальний цикл реалізується в науково-діагностичній діяльності. Проблемна ситуація, діагноз, гіпотеза і теорія є "компонентами" організації наукового знання. У методології науки, гіпотезу і теорію звичайно розглядають як основні форми організації знань. Поняття "гіпотеза" і "теорія" часто розглядаються як сполучені з поняттям "проблема", яка розглядається як стимул створення нової теорії: "проблема є не тільки вихідний пункт гіпотези" [112]; "проблема - це... нерозгорнута гіпотеза" [31]; "поява всякої наукової теорії обумовлена попередньою постановкою відповідної проблеми" [11]. Тут проблему трактують як вихідний пункт гіпотези, а не як розгорнуту гіпотезу.
Створення нової теорії, що приводить до постановки нових діагнозів, здійснюється не як самоціль, а як засіб рішення визначеної проблеми, як діагноз відповідний проблемної ситуації. Історія науки може бути адекватно описана як історія зміни не тільки теорій, але і проблем. Звичайно, якщо ізолювати діагностичну діяльність від інших видів пізнавальної діяльності, то тоді питання про те, що є вихідною формою пізнавального циклу - проблема чи теорія, можна успішно вирішити тим чи іншому чином. Стосовно проблемної ситуації гіпотеза виступає як форма розвитку "знання про незнання" і, виконуючи функцію попередньої діагностики. Головна мета гіпотези, як елемента пізнавального циклу -у висуванні нових припущень, що дозволяють намітити шляхи вирішення протиріч, описаних проблемною ситуацією й в організації діагностики даних, необхідних для цього нового знання. Стосовно теорії гіпотеза виступає як засіб діагностування проблемних фактів, їхньої гіпотетичної інтерпретації і можливого пояснення.
Стосовно відповідної гіпотези теорія виступає як форма достовірного, упорядкованого і несуперечливого знання. Вона містить процедури доказового пояснення і передбачення явищ деякої предметної області. Стосовно вихідної проблемної ситуації теорія є засобом одержання нового знання, необхідного для її рішення. Теорія приводить до виникнення нових проблем, а не тільки до вирішення вихідної проблемної ситуації. Кожен успіх нашого пізнання ставить більше проблем, ніж вирішує. Подібно тому, як проблема приводить до створення теорії, теорія, у свою чергу, породжує нові проблемні ситуації. Саме тому "проблемна ситуація - попередній діагноз - проблема - гіпотетичний діагноз - гіпотеза - розгорнутий діагноз - теорія - остаточний діагноз" може розглядатися як пізнавальний цикл.
Роль гіпотез у розвитку науки досить добре відома. З огляду на спец