РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РИНКУ ПРАЦІ МОЛОДИХ СПЕЦІАЛІСТІВ
2.1. Аналіз системи планування і підготовки молодих спеціалістів
Перехід постсоціалістичних країн до ринкових відносин неможливий без докорінних змін в структурі економіки, формах власності і господарювання, технічній базі виробництва. Ці зміни об'єктивно потребують застосування нових організаційних структур, форм і методів управління виробництвом, спрямованих на стимулювання заповзятливості, професіоналізму високого рівня, розвитку ініціативи кожного учасника виробництва, і мають супроводжуватись адекватними змінами в структурі і рівні кваліфікації персоналу, насамперед, керівників усіх рівнів управління.
Кадрова політика держави характеризується, в першу чергу, ставленням до освіти, оскільки остання визначає якість трудового потенціалу, формує інтелектуальний рівень нації. Недоліки в організації освіти знижують потенціал знань, гальмують науково-технічний і соціально-економічний прогрес. Тому питання перебудови системи вищої освіти стає першочерговим, але значною мірою стримується незатребуваністю висококваліфікованої праці фахівців, що зумовлено:
- відсутністю значних перетворень в економіці на базі новітніх засобів виробництва, прогресивних технологій, передових форм організації управління виробництвом; зневажливим ставленням структур влади усіх рівнів до інтелектуальної праці і освіти;
- низьким рівнем фінансування і матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів усіх рівнів і видів;
- консервативністю мислення управлінських і науково-педагогічних кадрів.
Сучасний стан вищої освіти може мати непередбачені негативні наслідки для суспільного розвитку України. Досить ефективна раніше система освіти, успадкована Україною від СРСР, виявилася малопридатною для задоволення потреб розвитку відкритого суспільства в умовах ринкової економіки. Спроби подолати цю невідповідність мали спонтанний, несистемний характер.
На даний період часу перед освітою України постали такі головні проблеми:
- нові економічні умови вимагають від людини нових знань і уміння. Структура вертикально організованої системи освіти, її галузевий поділ не відповідають повною мірою вимогам ринкової економіки;
- в нових умовах поглибились структурні диспропорції між системою підготовки кадрів у вищій школі і сучасними потребами суспільства. Система освіти відреагувала на цю невідповідність скороченням підготовки фахівців інженерно-технічного профілю за рахунок розширення підготовки спеціалістів гуманітарного, економічного, управлінського напрямків. Але такі перестанови не мають економічно обгрунтованої бази, і через декілька років кількість вказаних фахівців стане надлишковою;
- старі навчальні програми основну увагу зосереджували на засвоєнні фактологічного матеріалу, мало часу відводили для формування навичок самостійного оволодіння знаннями і застосування їх у неординарних умовах. Навчальні програми не забезпечували можливість вільного вибору предметів, потрібних для майбутньої роботи студента;
- не відповідають сучасним вимогам ресурси навчання, що повинні якнайкраще забезпечувати засвоєння вмінь та навичок. На сьогодні оволодіння сучасними технологіями пошуку і роботи з інформацією неможливо без комп'ютерної техніки;
- фінансова база системи вищої освіти зазнала серйозних змін, але державний бюджет не повинен бути єдиним джерелом фінансування закладів освіти. Необхідно запровадити механізм поступової передачі відповідальності за фінансування освіти місцевій владі; залучати підприємства до планування обсягів прийому абітурієнтів на різні напрямки на основі реальних потреб у кваліфікованих спеціалістах.
Програмою трансформації національної освіти "Освіта. Україна. ХХІ століття", ухваленою Постановою Уряду в 1993 році, визначались такі основні напрямки реформування системи вищої освіти:
- розвиток регіонального потенціалу фінансування та управління системою закладів освіти;
- адаптація змісту програм і методик навчання до потреб місцевих ринків праці зі зміщенням акцентів у підготовці працівників від оборонної та важкої промисловості до цивільних та комерційних галузей, а в галузі гуманітарних і соціальних наук - вдосконалення та поглиблення змісту навчання;
- розвиток механізмів, що забезпечують контроль за результатами навчального процесу, дотриманням освітніх стандартів;
- створення навчальних закладів різних типів, залучення до їх фінансування коштів недержавного сектора економіки.
Виконання цих завдань протягом останніх років мають як позитивні, так і негативні результати. Так, можна стверджувати, що реформування вищої освіти спричинило значне зростання навчальних закладів різних типів, але неуважна видача ліцензій призвели до зниження якості освітніх послуг, банкрутства та закриття вже декількох з них. Поряд зі змінами програм і методик навчання не ведеться аналіз потреб регіональних ринків в спеціалістах того чи іншого профілю, а при переході до регіонального фінансування і управління освітою на державному рівні не вирішуються питання надання самостійності навчальним закладам в їх економічній діяльності. Все це призводить до випуску неузгодженої з ринковими потребами кількості молодих спеціалістів різного профілю.
Сучасна ситуація потребує досконалого вивчення та аналізу позитивних і негативних сторін планової підготовки спеціалістів, яка здійснювалась в соціалістичні часи. Необхідно зазначити, що в ті роки зв'язок між потребами народного господарства в спеціалістах та планами їх підготовки у вищих навчальних закладах був досить дієвим, хоча в останні роки більше теоретичним, ніж практичним. Відомо також, що в планах, за якими відбувалась підготовка спеціалістів, здебільшого відображались не зовсім реальні цифри, і це призвело до сучасної проблеми невідповідності між існуючою кількістю зайвих фахівців та реальними потребами економіки.
Разом з тим, планування підготовки спеціалістів суттєво відрізняється від планування економіки, що обумовлено, в основному, особливостями вищої освіти як