РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ЧИННИКИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ
ІНФРАСТРУКТУРИ ДПС УКРАЇНИ
2.1. Оцінка сучасного стану організаційно-управлінської інфраструктури ДПС
України
Податкова система — невід’ємна складова загальної економічної політики держави.
Оскільки її реалізація пов’язана, насамперед, з наповненням дохідної частини
Державного бюджету, тому її вважають складовою бюджетно-податкової політики
держави [101, С. 5].
У пострадянських країнах великий обсяг видатків, покладених на місцеві органи
влади, в умовах слабкої фінансової бази муніципалітетів об’єктивно не може не
ставити місцевого самоврядування у сильну залежність від інших рівнів влади.
Причини цього криються в багаторічній практиці передачі видаткових повноважень
місцевим органам влади без адекватного перерозподілу дохідних джерел.
Питома вага видатків місцевих бюджетів коливалася від 38 % у 1992 р. до 41,5 %
у 2004 р. Упродовж 1992 – 2004 рр. питома вага доходів місцевих бюджетів у
доходах зведеного бюджету знизилася більш ніж на 23 %.
Із прийняттям Бюджетного кодексу у складі тих доходів, що не враховуються при
визначенні трансфертів, найвагомішими стали місцеві податки і збори, власні
надходження бюджетних установ, плата за землю. Ці доходи не пов’язані з
результатами господарської діяльності підприємств регіонів і не вирізняються
високою еластичністю. Розглянемо структуру доходів місцевих бюджетів на
прикладі доходів бюджетів міст (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Структура доходів міст республіканського, обласного значення, %
Види доходів
2002
2003
2004
Податкові надходження
73.9
57.2
62,8
Прибутковий податок із громадян
23.2
35.2
44.6
Податок із прибутку підприємств
20.8
0.9
0.8
Платежі за використання природних ресурсів
12.4
10.8
7.4
Місцеві податки і збори
5.3
3.9
3.2
Неподаткові надходження
5.1
11.5
8.2
Офіційні трансферти, у тому числі
20.2
29.5
25.8
Дотації
9.0
6.9
6.1
Субвенції
1.9
21.6
19.6
Усього доходів
100.0
100.0
100.0
Як свідчать дані таблиці 2.1, у структурі доходів бюджетів міст переважають
податкові доходи, питома вага яких становить від 73,9 % у 2002 році до 62,8 % у
2004 році. Із прийняттям Бюджетного кодексу значно збільшилася питома вага
трансфертів, зокрема субвенцій (із майже 2 % у 2002 році до 20—21 % у 2003-2004
роках).
При ньому порівняльний аналіз бюджетів міст України і Росії виявляє істотні
розходження структури доходів.
Таблиця 2.2
Структура доходів бюджетів міст у 2004 році, %
Види доходів
Велика Ялта
Київ
Обнінськ
Москва
Податкові надходження
68.4
90.5
68.4
84.4
Прибутковий податок із громадян
29.1
45.5
37.1
25.6
Податок із прибутку підприємств
25.1
21.2
63.6
Місцеві податки і збори
3.4
1.8
0.9
1.1
Плата за землю
10.3
6.2
0.9
0.4
Плата за торговий патент
6.5
1.4
0.1
0.2
Неподаткові надходження
11.5
4.2
4.6
15.6
Трансферти із бюджетів вищого рівня, у тому числі
20.1
5.3
27.0
Дотації
19.2
1.2
Субвенції
0.9
5.3
25.8
Усього доходи
100
100
100
100
На перший погляд, структура доходів бюджетів міст в обох країнах кардинально не
відрізняється. У бюджетах розглянутих міст як України, так і Росії високу
питому вагу мають податкові надходження. Однак у Росії в розпорядження місцевих
органів влади те передано 23 % надходжень від податку з купівлі валюти, 60 %
податку з продажу, 10 % єдиного податку з доходів юридичних осіб, 65 % єдиного
податку з доходів фізичних осіб, 64 % податку на майно юридичних осіб, 100 %
податку на майно фізичних осіб, 50 % земельного податку. Таким чином, склад
доходів у Росії диверсифікований, а це підвищує стабільність місцевих
бюджетів.
В Україні основу доходів місцевих бюджетів становлять надходження прибуткового
податку. Невисока питома вага неподаткових джерел пов’язана із завершенням
приватизаційних процесів, що здійснюються в країні з 1993 року, і вирахуванням
доходів від приватизації з неподаткових доходів.
Як переконує світовий досвід, прибутковий податок посідає провідне місце в
доходах місцевих бюджетів країн із високим рівнем життя населення, а також за
умови, то місцевим органам влади надане право встановлювати надбавки до цього
податку. На сьогодні до ключових проблем формування місцевих бюджетів можна
віднести:
Відсутність у Бюджетному кодексі розподілу повноважень місцевих органів влади
на делеговані й власні, що веде до зниження рівня відповідальності органів
влади за фінансування видатків, а отже, до економічно неефективного
використання обмежених бюджетних коштів.
Використання при розрахунку трансфертів індексу відносної податкоспроможності
регіону, який може переглядатися тільки раз на три роки, не дає змоги врахувати
зміни, що відбуваються у податковій базі регіону в процесі ринкових
трансформацій і структурних реформ.
Відсутність у складі доходів, що не враховуються при розрахунку трансфертів,
вагомих дохідних джерел. Найбільшими джерелами доходів у цій групі є місцеві
податки і збори, плата за землю, податок на промисел, єдиний податок, питома
вага яких не перевищує 5 % у загальній сумі доходів місцевих бюджетів України.
За рахунок таких досить незначних податків неможливо фінансувати великий обсяг
місцевих суспільних благ. Таким чином, державні органи влади фактично
контролюють прийняття рішень місцевими органами влади щодо фінансування більшої
частини бюджетних послуг.
Передача 100 % надходжень із ПДВ і податку з прибутку підприємств до державного
бюджету призвела до зниження зацікавленості місцевих органів влади у збільшенні
бази оподаткування. Це, у свою чергу, створює серйозні проблеми для поповнення
державного бюджету і, як наслідок, для надання трансфертів місцевим бюджетам.
На нашу думку, в умовах України
- Київ+380960830922