РОЗДІЛ 2
СТВОРЕННЯ МЕРЕЖІ ПОЧАТКОВИХ ШКІЛ
2.1. Шкільна політика російського уряду
Розвиток системи освіти в Російській імперії в дореформений період визначався
шкільним Статутом 1828 р. Курс навчання в початкових школах був переважно
однокласним, а тривалість залежала від індивідуальної успішності учнів. У них
навчали Закону Божого, читання за книгами церковними та світськими,
чистописання й основ арифметики. Ніякої фінансової бази для організації
початкових училищ не було створено. Про парафіяльні училища у Статуті 1828 р.
вказувалось, що утримуватись вони мають за рахунок міських і сільських громад,
а в поміщицьких маєтках – за рахунок добровільних пожертвувань поміщиків.
Зрозуміло, що кількість початкових шкіл у сільській місцевості була незначною.
Якщо Міністерство народної освіти не мало реальної бази для відкриття й
утримання початкових шкіл, то потреба в грамотності й елементарній освіті все
більше відчувалась у країні. Це знайшло свій вияв в організації початкових шкіл
іншими відомствами й приватними особами без участі Міністерства народної
освіти. Саме в другій чверті ХІХ ст. виникло багато таких шкіл і серед них
волосні училища різних відомств, парафіяльні училища Міністерства державних
маєтностей і Міністерства внутрішніх справ, селянські початкові школи. Ці
невеликі школи, які діяли без будь-якого обліку і тільки певною мірою
цінувались селянами, стали основою значної частини земських шкіл.
У середині 50-х рр. ХІХ ст. у Російській імперії досить відчутно виявилась
потреба кардинальних реформ у соціально-економічній сфері, що зумовлювалось
процесами визрівання в надрах старої феодально-станової системи самодержавної
влади нової капіталістичної. Оновлення потребували всі напрямки суспільного
життя. Поразка в Кримській війні привела до пожвавлення громадської думки, що
знайшло своє виявлення в активізації суспільно-педагогічного руху. Думка про
необхідність приведення початкової школи у відповідність до економічних потреб
країни неодноразово висловлювалась учасниками цього руху. Не маючи сил
протистояти тиску демократичних сил і об’єктивним законам буржуазного розвитку
країни, царський уряд зробив спробу пристосувати систему освіти до нових
умов [1]. Передові педагоги та громадськість обґрунтували ідею
загальнолюдського, вільного від станових принципів виховання і
загальноосвітнього характеру школи. Різні установи розпочали розробку реформи
початкової школи. У 1856 р. Міністерство народної освіти доручило Вченому
комітету розпочати розробку нового шкільного статуту, який би відповідав
останнім досягненням педагогічної думки і дійсним освітнім потребам. Поряд із
Вченим комітетом Міністерства народної освіти було утворено особливий комітет
із представників різних міністерств, які мали у своєму підпорядкуванні
початкові училища, складено два проекти реформи початкової школи. У них спільне
тільки те, що організація початкових шкіл не повинна покладатися на державний
бюджет. Міжвідомчий проект пропонував упровадити обов’язкове навчання. На кожну
тисячу населення в містах і селах організувалась школа. Для утримання шкіл
передбачався цільовий податок по 44 коп. з особи в містах та по 27,5 коп. у
сільській місцевості [2]. Проект Міністерства народної освіти ініціативу
відкриття початкових шкіл надав населенню. Держава має лише матеріально
підтримувати відкриті школи, беручи на себе, головним чином, тільки оплату
праці вчителів. Ці два проекти опублікували й розіслали для експертної оцінки у
педагогічні заклади і відомим педагогам. У більшості відгуків розвиток
початкової освіти пропонували віддати самому населенню, а до справи відкриття
училищ допустити громадську ініціативу. При обговоренні проекту Статуту
загальноосвітніх навчальних закладів і плану загального устрою народних училищ
основні пропозиції від педагогів українських губерній полягали у впровадженні
викладання українською мовою з метою найшвидшого оволодіння грамотою [3].
Необхідність викорінення рутинності викладання, впровадження раціональних
навчальних посібників і перехід на мову, зрозумілу для учнів, відзначались у
пропозиціях педагогічної ради Чернігівської гімназії [4]. Педагогічна рада
Рівненської гімназії Волинської губернії висловлювала думку про доцільність
вивчення в народних училищах “громадянського катехізису” [5]. У Проекті 1862 р.
підкреслювалась необхідність наступності навчальних закладів усіх рівнів, це
мало становити характерну рису нової системи народної освіти. Головним
завданням освіти визначалось виховання людини та громадянина. В цілому
суспільно-педагогічна думка схилялась до проекту Міністерства народної освіти
[6].
14 липня 1864 р. прийнято “Положення про початкові народні училища”. Відповідно
до нього початкові школи різних відомств підпорядковувались Міністерству
народної освіти й оголошувались загальностановими, відкривались також певні
можливості прояву громадської ініціативи в розвитку початкової освіти [7].
Головна думка, яку було взято за основу, полягала в тому, що уряд відмовлявся
від системи державних училищ і надавав у цій справі більший простір громадській
і приватній ініціативі, сам же, в основному, мав координувати й скеровувати
діяльність різних відомств та організацій [8]. Їм дозволялось під контролем
шкільних адміністрацій відкривати навчальні заклади, які повинні “утверджувати
в народі релігійні й моральні поняття”. Положення стало офіційним підсумком
великої підготовчої роботи з проведення реформи народної освіти, що тривала
протягом восьми років. Але в цьому документі ні про яку наступність між
початковими училищами, я
- Київ+380960830922