Розділ 2
ФОЛЬКЛОРНО-ПІСЕННІ ТРАДИЦІЇ ТА
ЇХ РОЗВИТОК У ПРОФЕСІЙНОМУ МИСТЕЦТВІ
2.1. Просвітницька спрямованість української пісні
в театральному мистецтві
Проблема взаємозв'язку між різними видами мистецтва дедалі частіше обговорюється в колі мистецтвознавців, культурологів, естетиків, фолькло-ристів. І це не випадково, оскільки її з'ясування дає можливість виявити закономірності впливу мистецтва на духовне життя суспільства, окрему особистість та розкрити внутрішні особливості художніх творів. Такий поси-лений інтерес до аналізу, суті та специфіки мистецьких творів цілком виправданий, адже розкриття взаємозв'язку пісні з театральним та образо-творчим мистецтвом збагачує художню культуру в цілому.
Театр багато віків був єдиним масово-видовищним мистецтвом. Його життєстійкість має ряд пояснень, які можна звести до одного загального - без театру художня культура збідніє, а значить, зодноманітниться духовний світ людини.
Генетично театральне мистецтво зв'язане з драматичними діями, ігра-ми прадавньої доби, коли мистецтво слова поєднувалося з ритуальною панто-мімою, танцями, співом. Тобто усі складники синкретичного дійства - слово, міміка, танець, спів - перебували в нерозривній єдності, не усвідомлюючись кожен окремо і не виділяючись у різні види мистецтва. Рудименти древніх обрядових драматичних дійств дійшли до нас у різних народних іграх, хороводах. В Україні зафіксовані такі народні драми, як: "Коза", "Лодка", "Трон", "Мельниця", "Дід і баба", "Піп і смерть", хороводи: "Перепілка", "Подоляночка", "Кострубонько", "Мак". Найвищим досягненням української народної драми вважається вертеп, котрий ілюструє взаємодію слова, пісні і музики.
Як зазначає Д.Антонович, "театр - мистецтво компліковане. Воно не існує само по собі, а складається з інших галузей мистецтва тонічного і плас-тичного, майже всіх без винятку, що існують самі по собі, як музика, малярство тощо [1, 5]" .
Театр в усі часи був великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення. Театр, як частина художньої культури, володіє її провідними характеристиками - саморегуляцією та самонала-годжуванням. "Тип його естетико-культурної та естетико-соціальної гнучкос-ті пояснюється, - зазначає Н.Корнієнко, - первісною його багатозначністю як об'єкта естетичного та художнього [91, 3]".
Справжнє мистецтво театру вимагає скоординованих зусиль усіх мис-тецьких сил, що складають театральну творчість. На думку Д.Антоновича, "випад із мистецького рівня якогось одного мистецького чинника вже ни-щить мистецьке осягнення цілості театрального твору [3, 18]".
Щодо пісні в театральному мистецтві Ю.Рибаков стверджує: "Пісня вчить побачити все те, що в театрі називають атмосферою вистави [181, 9]" .
Слід зазначити, що як музика, так і пісня в театральному творі є не-обхідністю, вона складає цілісність твору, допомагає розкрити зміст вистави, її внутрішню стихію. Пісня активно формує сприйняття глядачем театраль-ного твору. Через пісню персонаж висловлює не тільки певний зміст, але й розкриває свої внутрішні якості: риси характеру, темперамент, національну, соціальну і моральну сутність. "Будь-яка пісня, - зазначає Ю.Козюренко, - виконана персонажем стає його характеристикою [83, 40]". Органічна єдність театру з народнопісенною творчістю в усьому комплексі її складових - на-родна пісня, дума, народний одяг, ремесла - всеохопно виявляє й визначає своєрідність і самобутність національної культури. На думку С.Чарнецького, "єдність театрального і фольклористичного погляду на предмет породжує якісно нове розуміння театрального явища і театру як такого взагалі, збли-жуючи суть понять пісня, танець, музика, обряд як різновиди єдиної театрально-видовищної культури [210, 97]".
Пісня в п'єсі з'єднує мовний потік, посилює колорит народної розмови, надає глибинної тонізації й індивідуалізації людським характерам, утверджує народну логіку й психологію, народний морально-етичний кодекс, служить аргументами й порадами в розмовах персонажів і допомагає яскравіше виразити провідну сюжетну лінію вистави.
Введення пісень до драматичних творів було традицією в українській культурі другої половини ХVІІІ - початку ХІХ століття. Цілком природно, що за приклад могли послужити вертепні драми, де значне місце відводилось пісні. Останні були досить поширені в Наддніпрянській Україні. Перші пуб-лікації з вертепною драмою й музичним матеріалом з'являються цього періоду спочатку поодинокими номерами в нотних збірках "Музыкальные увеселения" (1774), "Малорусский вертеп или вертепная рождественская дра-ма" (1784). Серед цих матеріалів є кілька пісень українських ("Ой під вишнею, під черешнею", "Ой, гай, гай, гай зелененький", "Ой кряче, кряче, то чорненький ворон"). У збірці В.Трутовського "Собрания русских простых пе-сен з нотами" (видано чотири випуски у 1776-1795) вміщені українські пісні "Ой послала мене мати зеленого жита жати", "Ой їхав козак долом водою".
Слід зазначити, що під впливом народної пісні збагачується тематика драматичних вистав, комедій, водевілів. Немає сумніву, що саме народна пісня спонукала основоположника нової літературної мови І.Котляревського (1769-1838) ввести цілий ряд пісень до написаних ним драматичних творів, які й започаткували українське театральне мистецтво. Прикладом може пос-лужити "Наталка Полтавка", сюжет якої побудований за мотивами народних пісень. Пісню "Ой під вишнею, під черешнею" досить часто використовували у вертепних драмах київські бурлаки в 70-х роках ХVІІІ століття [16, 7]. У "Наталці Полтавці" названу пісню використовує І.Котляревський. Його перу належить кілька пісень, написаних для драми, зокрема: "Віють вітри", "Ой я, дівчина Полтавка", "Чого вода каламутна", "Де злагода в сімействі", "Чим я тобі, дочко, добра не желаю", "Підеш, Петре, до тієї", "Начинаймо весели-тися". Популярність пісень І.Котляревського можна пояснити, передусім, тим, що всі вони були написані розмовною українською мовою й увійшли в класичний фонд народної творчост
- Київ+380960830922