РОЗДІЛ 2
НАРОДНЕ МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО: ІНСТРУМЕНТАРІЙ І ВИКОНАВСТВО
2.1. Ґенеза та розвиток народного музичного інструментарію
Історія становлення та розвитку народного музичного інструментарію тісно пов'язана із загальним процесом розвитку української музичної культури, що формувалась протягом багатьох століть. Поява народного музичного інструментарію сягає своїм корінням у сиву давнину і бере свій початок у трудовій діяльності народу [63, с. 3]. Учені довели, що спочатку музичні інструменти мали прикладне значення, вони застосовувалися для організації трудового процесу спільноти. Таким чином виникли ударні інструменти, які вважають найдавнішими. Згодом з'явилися духові інструменти, що служили засобом зв'язку [63, с. 3]. Третім, якісно новим етапом розвитку народного музичного інструментарію було виникнення струнних інструментів, які задовольняли духовні потреби народу. Створення, розвиток і удосконалення музичного інструментарію відбувалося у процесі економічного, технічного і культурного розвитку людства.
Б. Струве з приводу еволюції музичних інструментів і причин їх зникнення з музичної практики зазначає: "Історія інструмента, на наш погляд, не може бути зрозумілою окремо, відірвано від оточуючої дійсності <...> Стрій інструментів, сила і якість звуку, тембр, мелодичні, гармонічні і поліфонічні можливості його повинні відповідати тим завданням, які характерні для того чи іншого періоду розвитку музичної культури. Саме така відповідність робить інструмент доцільним і життєвим. І навпаки, коли виражальні можливості даного інструмента вже не відповідають музичній культурі певного історичного етапу - він відмирає. Тільки еволюція музичної культури вирішує історичний шлях самого інструмента - його виникнення, життя і смерть" (переклад - Т. С.)4 [263, c. 32-33].
Проаналізувавши наявну літературу з означеної проблеми, окреслимо кілька дискусійних питань. Зокрема, є проблемою саме походження інструментів, належність їх до тієї чи іншої національної традиції.
За визначенням О. Ільченка, національні інструменти "...найбільше відповідають музичним особливостям музичної мови, стилю і характеру виконання, відображають специфіку інтонування, ладотональності, тембрового звучання тощо. У той же час, оскільки музична мова єдина для всіх націй і народів, тобто інтернаціональна за своєю сутністю, всі народні інструменти одного типу (струнно-смичкові, струнно-щипкові, подовженої флейти, цимбалів, гуслів) мають багато спільного, а часто і єдине родове коріння. Інструменти переважно стають національними не тому, що вони створені тим чи іншим народом, а тому, що вони вибрані ним" [117, с. 5-6]. З ним деякою мірою погоджується С. Безклубенко: "явища культури, як і люди, народжуються безнаціональними. І лише згодом, завдяки так би мовити "хрещенню національним духом", тобто в процесі освоєння їх людьми, в результаті естетизації, етизації та сакралізації, вони набувають (в очах споживачів набувають!) ознак певної національної приналежності" [13, c. 79]. Існуюча подібність, паралелі в народному музичному інструментарії пояснюються загальними закономірностями розвитку культури народів, спільністю принципів виготовлення предметів праці, побуту, часткою яких були у своїх витоках і музичні інструменти.
Перш ніж перейти до простеження історичного розвитку інструментарію, варто з'ясувати поняття "музичні інструменти". Музичні інструменти - штучно створені знаряддя чи природні предмети, які видають звук (шум) і використовуються з художньою метою [179, c. 213]. Музичні інструменти - інструменти, призначені для видобування музичних звуків і відтворення ритмічних шумів; застосовуються для сольного і групового виконання музики [302, c. 335]. За К. Вертковим, "...музичним інструментом може стати лише той звучний предмет, який має здатність видавати фіксовані за висотою і ритмічно організовані звуки або відтворювати чітко регульований ритм. При цьому необхідною умовою має бути використання його у музичній практиці" [30, c. 264-265]. На думку А. Модра, "музичні інструменти - це предмети різної форми і величини, на яких можна шляхом прикладених зусиль викликати коливання пружного тіла і повітряного середовища, що його оточує" [177, c. 8]. За Л. Черкаським, "музичними інструментами називаємо звучні знаряддя, призначенням яких є творення музики, або природні чи рукотворні речі, що, маючи інше призначення, використовуються для творення музики за усталеною в даного народу традицією" [287, c. 10].
У визначенні поняття "народні музичні інструменти" теж існує кілька поглядів. Приміром, В. Откидач вважає, що це інструменти, які "виготовляються в народі і використовуються в побуті й музично-художньому виконавстві" [203, с. 36].
Німецький музикознавець і фольклорист Е. Штокман вважає, що головною ознакою, яка визначає належність музичного інструмента до народних, ми повинні вважати соціологічні зв'язки, які чітко встановлюють застосування його в народному житті. Це народ створює інструменти, він їх відбирає, запозичує, перероблює, щоб застосувати для своєї мети, для потреби самовираження. Інструмент, на думку вченого, народним стає тоді, коли він виконує певну функцію в життєвих або обрядових зв'язках народу [298, c. 41].
За визначенням Ю. Стайнара, "під народним музичним інструментом ми маємо на увазі кожен предмет, за допомогою якого ми свідомо отримуємо звуки, які є музикою в самому широкому розумінні слова. А якщо інструмент використовується у повсякденному житті у зв'язку з різноманітними проявами народної культури, ми вважаємо його народним інструментом, навіть у тому випадку, якщо він був куплений, привезений, виготовлений на фабриці, запозичений у сусідньої етнічної групи тощо. Визначальною ознакою для нас є використання інструмента в музичній культурі країни" [262, c. 132].
На думку І. Мацієвського, "до народних українських належать передусім такі музичні інструменти, які протягом того чи іншого історичного часу є (або були) структурно-функційним чинником народної музичної традиції у
- Київ+380960830922