РОЗДІЛ 2
ПІСЕННО-ФОЛЬКЛОРНА ТРАДИЦІЯ – СКЛАДОВА ЧАСТИНА МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЛЕМКІВ
2.1. Загальна характеристика пісенного фольклору Лемківщини
При вивченні пісенно-фольклорної традиції як складової частини музичної
культури лемків ХХ ст. ми виділили два найважливіші етапи, що мають вирішальне
значення у розумінні її суті. Перший – осмислення генези субетносу; другий –
перехід до комплексного вивчення фольклору, розгляду його у зв’язку з іншими
видами творчої діяльності. На початковому етапі природа фольклору осмислюється
у єдності закономірностей суспільного розвитку. Другий етап визначається
проникненням у глибини структури народної творчості, її зв’язків з іншими
ділянками творчої діяльності людини. Саме цей системний
структурно-функціональний підхід дозволяє зрозуміти механізми й динаміку
фольклорного процесу, в якому зміни диктуються впливами зовнішніх історичних та
соціальних чинників тощо.
Нові комплексно-структурні методи вивчення лемківського фольклору дають
своєрідний ефект, подібний до ретроспективних археологічних досліджень, коли із
проникненням у глибину культурних пластів збагачуються наші знання про пісенну
творчість минулого.
Щоб чіткіше уявити динаміку фольклорної системи, здатність окремих її елементів
до відродження, а інших – до затухання, виділимо в ній два начала. Перше
назвемо “альфа” – гомогенне, виступає як елемент інформації, функціональної
системи фольклору. Воно пов’язане із системою звичаїв, обрядів. Це начало у
творчості різних народів характеризується спільністю типологічних ознак.
Наприклад, найдавніші обрядові пісні слов’янського фольклору, що сягають
доісторичного періоду, мають більше рис спільності, ніж специфічних для кожного
із слов’янських народів. За свідченням дослідників, лише в пізніших пластах
цієї частини фольклору ”виробляються” неповторні етнічні коди.
Друге начало у фольклорі умовно назвемо “омега” – гетерогенне, без чіткого
функціонального підкріплення, не виявляє зв’язків з обрядами та звичаями. Це –
позаобрядова лірика, епічна пісня, пов’язана із сільським та міським
середовищем. Він є орієнтиром цього виду фольклору, оскільки міське середовище
спричиняє нівеляцію чіткої функціональної приуроченості та локальної
замкнутості. Гетерогенний пласт виходить за межі обрядовості та звичаєвості, у
ньому нівелюються межі вікової і статевої циклічності. Пісні цього пласта
виконуються в різних обставинах. У фольклорі типу “омега” чітко диференціюються
ланки творець – виконавець – слухач.
У фольклорі першого пласта генетично і в процесі його еволюції переважає усна
форма побутування; у другому, поряд з усною, певне місце посідає і письмова.
Фольклор другого пласта жанрово більш однорідний та етнічно визначений. У
будь-яких умовах він здатний підпорядковуватись висловленню почуттів
індивідуума і колективу. Цей пласт асимілює й певну частину пісень
літературного походження.
У наш час з’являється нова суспільна функція цієї частини фольклору, що помітна
в національно-визвольних рухах, де вперше гетерогенний пласт (“омега”)
усвідомлюється як символ національного самовираження. Звідси випливає, що з
виходом за межі первісної функціональної зазначеності, локальної та етнічної
замкнутості фольклор не втрачає самобутнього значення. Перебуваючи у
взаємозв’язку з фольклором інших народів та літературою, він, так би мовити,
“пізнає себе”. Завдяки цьому великого значення набуває його етнічна роль.
Приєднуємось до думки дослідника В.Гусєва, який слушно зазначав, що сама
природа фольклору якраз і полягає в тому, що на будь-якому історичному етапі
його розвитку сучасним є не тільки те, що створене у даний час, а й те, що,
будучи створеним протягом віків, активно засвоюється новим поколінням.
Структура народнопісенної творчості (якщо взяти до уваги два начала, різні
історичні пласти) у наш час значно складніша, ніж була в минулому. Провідною
тенденцією в культурі сьогодення є зближення народного та професійного
мистецтва.
Галицький композитор та музикознавець Борис Кудрик (1897-1952), досліджуючи
умови існування давніх культур, що визначали хід розвитку цивілізації,
стверджував, що домінуючим фактором у їх оригінальності є “внутрішній творчий
чинник”, який дозволяє перейняті впливи асимілювати у власному середовищі й
узгодити з “власним духом”. Саме український музичний дух визначається такою
сильною індивідуальністю, що будь-який чужий вплий “вміє з’асимілювати до себе
й надати йому вповні своєрідну красу” [130, С.65].
Лемківський пісенний фольклор поділяється на два великі масиви, які є досить
чіткими й виразними в культурній спадщині лемків: обрядові та необрядові пісні.
Їхня своєрідність повною мірою перегукується із характерними рисами української
народної пісні. Це, насамперед, глибокий ліризм, властивість передавати
найтонші почуття людей і любов до людини; епічність, широке тло подій і
відображення життя народу в цілому; драматизм, глибоке розкриття нерозв’язаних,
в окремих випадках, конфліктів між людьми. Порівняно із загальноукраїнськими
піснями, співанкам Лемківщини притаманні безпосередність, імпульсивність тощо.
Пісенний фольклор лемків складається з обрядових пісень (колядки і щедрівки,
веснянки, собіткові (купальські), обжинкові); родинно-обрядових пісень
(хрестинні, весільні, похоронні); необрядових пісень, які поділяються за
жанрово-тематичним принципом. До них відносяться: історичні, баладні, ліричні,
жартівливі та гумористично-сатиричні, духовні і релігійні пісні. Значну частину
складають пісні літературного походження. У наш час до народного репертуару
лемків входять авторські пісні. Необрядові
- Київ+380960830922