РОЗДІЛ II.
РЕКОНСТРУКЦІЯ МІФОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕНЬ
ПРО СУТНІСТЬ ГОЛОВНИХ ПЕРСОНАЖІВ
ЯЗИЧНИЦЬКОГО КУЛЬТУ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
2.1. Волос у сюжетах та образно-символічних ознаках даних різних джерел.
На рівні тогочасних міфічних уявлень Волоса названо богом худоби [126]; [88];
[41]. А прикликання імені Волоса в текстах присяги руських воїв під час
укладання мирних договорів вказує на те, що, очевидно, Волоса наділяли також
міфічною здатністю до компромісів. Така особливість дозволяє вважати його
одночасно і покровителем купців та богом торгівлі, адже торгові відносини
можливі лише за умов компромісу з обох сторін. Та, власне, і мирний договір —
це також своєрідний торг чи контракт між двома сторонами із обопільним
компромісом. Чи не тому літописці називають Волоса другим за важливістю та
таким, що мав глибоку шану у предків-язичників. Водночас, на думку дослідників,
він бачився як супротивник Перуна [110]; [111]. Прикликання ж цих обох
персонажів у текстах присяги під час укладання мирних угод свідчить, що
міфічний поділ персонажів на прибічників і супротивників був дещо умовним і,
очевидно, виявляв характер функціональних відмінностей між персонажами як вияв
єдиносутнього Бога-Творця. І тому міфічна боротьба між
персонажами-супротивниками можлива лише в межах одного рівня циклічності
буття.
У зазначених контекстах присяги Волос постає як допоміжний міфологічний
персонаж. Очевидно, цього вимагала традиція. Прикликання в клятвах та молитвах
окрім основного бога ще котрогось із допоміжних збереглося і в християнському
бутті. Виявляється така традиція в тому, що під час молитви за успіх тої чи
іншої справи окрім головного Бога Ісуса Христа прикликають ще й ім’я котрогось
із святих, або ж — Богородицю. Причому, залежно від специфіки тої справи, за
яку моляться чи виголошують клятву, прикликається ім’я того чи іншого святого
або відповідний образ Богородиці. Наприклад, подорожуючі, мореплавці окрім
Ісуса Христа прикликають святого Миколая-Чудотворця, беруть його ікону з собою;
хворі — Пантелеймона-цілителя; вагітні — Діву-Марію; воїни — Юрія-Побідника та
Покрову-Богородицю; перший обрядовий вигін худоби пов’язують із святим Юрієм; а
останній обрядовий вигін — із святим Миколою [27, 69—77, 125—126]. Сліди цієї
традиції бачимо і в згадці про мирний договір 945 року, де сказано, що
вої-язичники складали присягу на горі, де стояв Перун, а християн приводили до
присяги в церкві святого Іллі [214, 60—61]. Тут святий Ілля виступає в ролі
допоміжного персонажа. Адже головним для християн є Ісус Христос. Ця згадка
стала приводом для більшості дослідників слов’янської міфології бачити в
християнському святому Іллі абсолютного замінника образу Перуна [111, 306].
Водночас маємо зауважити, що в день свого свята святий Ілля “бере під свою
опіку воду і дозволяє раювати в ній лише праведним душам, себто таким, що
одійшли з цього світу, а також обмити грішникам свої гріхи” [156, 39].
Брати під свою опіку води — значить ставати володарем вод. А це, як ми бачили в
попередньому розділі, належить дофункціональних особливостей Волоса. Так само і
зв’язок з нижнім світом, що його за цим повір’ям набуває на своє свято пророк
Ілля, є приналежністю культу Волоса. Пророк Ілля опікується також збіжжям та
озимими посівами [156, 40]; [27, 234], що також є функціональною особливістю
Волоса [143, 427]. Не випадково і “Волосову бороду” в народі ще називають
“Ілліною”: “Ходить Ілля по межі, // дивується бороді”… [27, 219].
На користь нашого припущення говорить і народне усвідомлення про ймовірне
зближення образів пророка Іллі та святого Василія: “Ходить Ілля на Василя, //
носить пугу житяную: // куди махне — жито росте”… [212, 452].
“Василій” же є одним із християнських імен, що замінило ім’я “Велес” [185, 55];
[200, 33, 69, 129, 131, 134].
Для язичницького культу Русі верхній світ перебував у владі Перуна, а нижній
був приналежністю Волоса. Тому християнського Іллю можна бачити як зійшлого з
нагір’я Перуна, що, поступово видозмінюючись, постає в образі Волоса.
Зближуються християнський Ілля та язичницький Волос і на грунті варіативності
імені: Волос—Велес—Велеслав—Величко—Велько;
Ілля–Ілько—Гілько–Ілик—Велик—Величко—Велько. Все це є ознакою поєднання в одній
особі цих двох образів. Поєднання в одній особі двох і більше стихій — явище,
характерне для міфології. Наприклад: дволикий Янус, Триглав (Троян),
чотириликий Світовид (Збруцький ідол), дворогий Аїд (Плутон). Двоіпостасність
чи триіпостасність міфологічного персонажа часто визначали його атрибути:
двозубець Аїда (Плутона), тризубець Нептуна, Шіви, Трояна; дворогість
Тура-Волоса, однорогість Індри тощо [110]; [111]; [144, 370].
Явище двох і більше іпостасей безпосередньо пов’язане з головними напрямками
функціональних особливостей персонажа, його найхарактернішими ознаками. На
грунті мови та чи інша додаткова ознака персонажа постає у вигляді епітета,
додаткового імені, прізвиська чи родовідного епоніма. Так, в індуській
міфології один із верховних богів Шіва мав кілька головних епітетів, що були
ознаками його головних напрямків функціонального виявлення: Шіва, що проявляв
лютість, мав епітет Угра; Шіва милостивий — епітет Шамбху; Шіва, що уособлював
час, — епітет Кала; Шіва, що уособлював стихію води, мав епітет Джаламурти
[111, 643]. Верховні боги, як правило, володіли здатністю безмежного образного
виявлення. Тому найголовніші з них у своїй чисельності досягали тисячі й
більше. Так, той же Шіва в індійських пуранах названий 1008-ма епітетами [111,
644]. Це обумовлюється світоглядним уявленням про те, що, перебуваючи на
вершині існуючого буття, верховне божество зда
- Київ+380960830922