Розділ 2. Тенденції розвитку української народної хореографічної культури у ХХ столітті............................................................................................................ 66
2.1. Регіональні та інокультурні впливи на розвиток українського народного танцю...................................................................................................66
2.2 Еволюція народного танцю як атрибутивного елементу українського
професійного театру..............................................................................92
2.3. Становлення і розвиток української народної хореографії як виду сценічного мистецтва......................................................................... ..122
ВИСНОВКИ...................................................................................................... 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................163
ВСТУП
Актуальність дослідження. Українська народна хореографічна культура, що становить природну основу і невичерпний арсенал зображально-виражальних засобів професійного мистецтва, перебуваючи з останнім у тісних та плідних взаємозв'язках, продовжує при цьому відігравати й свою власну роль органічної складової духовного життя людей. Започаткована у прадавні часи, коли танці і танки (хороводи) були безпосередньо вплетені у повсякденне життя, являючи собою дієвий засіб сезонної організації трудових буднів, обрядування урочистостей, прикрашання свят, українська народна хореографічна культура попри всі поневіряння, ідеологічні утиски та чужоземні впливи упродовж своєї історії не тільки вижила та зберегла самобутність, але й розвинулась якісно, збагативши свою лексику, жанрову різноманітність та художню палітру.
Особливо плідним у цьому плані виявилось ХХ століття, коли в українській народній хореографії сталися істотні структурні та якісні зрушення. Поряд із традиційними формами автохтонного танцювального мистецтва (фольклорні колективи), жанрово-тематичним збагаченням та удосконаленням їхньої виконавської майстерності з'являються зразки народно-сценічного танцю, що набувають розвитку у професійних та аматорських колективах (ансамблі народного танцю УРСР, "Верховина", "Шахтарський", "Ятрань", "Колос", "Юність", "Дніпро", "Дарничанка", "Галичина" та ін.); у танцювальних групах українських народних хорів (ім. Г.Верьовки, Донецького, Черкаського, Волинського, Закарпатського; Чернігівського, Буковинського, Гуцульського ансамблів пісні і танцю та ін.). Водночас народне танцювальне мистецтво виходить на сцену українських музично-драматичних театрів і, розвинувшись від дивертисменту до характерного й дійового танцю, справляє помітний вплив на становлення українського національного балету ("Лісова пісня" М.Скорульського, "Чорне золото" В.Гомоляки, "Лілея" К.Данькевича, "Хустка Довбуша" А.Кос-Анатольського та ін.).
В цей період помітно зростає й інтерес до наукового осмислення народного танцювального мистецтва: в практично-професійних цілях (В.Авраменко, К.Балог, В.Верховинець, П.Вірський, Є. Зайцев, А.Кривохижа,
Я.Чуперчук та ін), мистецтвознавчо-теоретичному (В.Верховинець, К.Василенко, А.Гуменюк, Ю.Станішевський, П.Чубинський, В. Пасютинська та ін.) та історичному аспектах (А.Богород, М.Вашкевич, А.Гуменюк, Р.Герасимчук, О.Єльохіна, О.Фамінцин та ін.) дослідження української народної хореографічної культури, зокрема, впродовж останнього століття.
Попри констатацію наявності значного наукового доробку у цій царині доводиться визнати, що у вітчизняному мистецтвознавстві все ще бракує досліджень, які давали б цілісну картину стану та розвитку української народної хореографічної культури, зокрема, впродовж останнього століття.
Цим визначається тематична актуальність дослідження та його хронологічні межі.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснене в межах державної комплексної наукової програми Міністерства культури і мистецтв України ("Культура. Просвітництво. Дозвілля"), і є складовою комплексної теми, яка досліджується на кафедрі народної хореографії Київського національного університету культури і мистецтв.
Мета дослідження - з'ясування основних тенденцій розвитку української народної хореографічної культури у ХХ столітті.
Досягнення поставленої мети передбачає розв"язання ряду взаємопов'язаних завдань:
* проаналізувати наукові джерела з означеної проблеми;
* узагальнити основні теоретико-методологічні підходи до осмислення ключових понять досліджуваної теми ("хореографія", "танець", "танок", "танцювальне мистецтво", "хореографічна культура") ;
* визначити місце та роль хореографічної культури у духовному житті народу;
* виявити основні напрями та характер змін (структурні зрушення, урізманітнення жанрів, збагачення образно-стилістичної палітри) в українській народній хореографічній культурі впродовж ХХ століття.
Об'єкт дослідження - українська народна хореографічна культура.
Предмет дослідження - тенденції розвитку української народної хореографічної культури у ХХ столітті.
Хронологічні межі дослідження (ХХ століття) визначаються тим, що саме в цей період в українській народній хореографічній культурі відбулися важливі зрушення: поява і розвиток українського народно-сценічного танцювального мистецтва, розширення жанрово-тематичної палітри, збагачення лексики танцю, вдосконалення виконавської майстерності, професіоналізація балетмейстерської діяльності, становлення національного балетного театру.
Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань у процесі дослідження використовувались як загальнонаукові методи (аналіз і синтез, принципи історизму та системний підхід), так і спеціальні мистецтвознавчі (порівняльно-історичний, описовий, проблемний, асоціативний) методи аналізу еволюції художньої образності, лексики, стильових особливостей в контексті розвитку українськ