РОЗДІЛ 2
ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК КНИГОТОРГОВЕЛЬНОЇ БІБЛІОГРАФІЇ В УКРАЇНІ ХVІІІ-ХІХ ст.
2.1. Зародження української книготорговельної бібліографії та її становлення у XVIII ст.
Обумовлений економічним розвитком держави стан книгодрукарської та видавничої справи в значній мірі впливає на становлення та розвиток книготорговельної бібліографії.
Книгодрукування було винайдено в Західній Європі ще в середині
ХV ст. Рукописна книга в період бурхливого розвитку культури і освіти вже не задовольняла потреби освіченої частини населення. Необхідно було шукати нові, більш ефективні шляхи розповсюдження книжок.
Книгодрукування швидко почало поширюватися в слов'янських країнах, передусім - у Чехії (з 1468 р.) і в Польщі (з 1473-1474 рр.). Краківський друкар Швайпольт Фіольт у 1491 році вперше застосував для виготовлення слов'янських книжок кирилівський шрифт.
Протягом багатьох років існував єдиний постулат щодо виникнення українського книгодрукування. Так, перший російський друкар Іван Федоров, прибувши через Білорусь до України - у Львів, відкриває там друкарню і 1574 року видає "Апостол". Ця дата і вважалася початком заснування українського друкарства.
Але історичні факти засвідчують інше: друкарство прийшло в Україну не зі Сходу, а із Заходу, до того ж, задовго до виходу в Москві 1564 року першої датованої друкованої книжки - "Апостола" Івана Федорова. Результати пошуків ряду вітчизняних та зарубіжних вчених довели, що ще до прибуття І. Федорова до Львова і заснування ним у 1572-1573 роках друкарні та видання 1574 року "Апостола", на західноукраїнських землях існувало книгодрукування [213].
Багаторічне офіційне табу на зазначену тему порушив у 1968 році львівський науковець О. Мацюк [126-а]. Він уперше оприлюднив віднайдені в Центральному державному історичному архіві два документи, які однозначно вказують на існування у Львові друкарні ще в 1460 році, тобто за 112 років до прибуття туди Івана Федорова (1572). Цими документами підтверджено, що перша друкарня була заснована львівським міщанином українцем Степаном Дропаном у місті Львові.
Виявлення фактів, що засвідчують таку ранню появу книгодрукування в Україні, зокрема у Львові, дещо несподіване. Адже виходить, що друкарня Степана Дропана була другою в Європі після гутенбергівської. Але, якщо взяти до уваги високий рівень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв'язки із західними, зокрема з німецькими містами, то стає зрозумілою поява книгодрукування у Львові раніше ніж в інших містах Європи.
Пізніше, у ХVІІ ст., виникають друкарні в Дермані, Острозі, Стрятині, Крилосі та ін. У 1615 р. розпочинає свою роботу знаменита друкарня Києво-Печерської Лаври. В другій половині ХVІІ та у ХVІІІ століттях засновуються друкарні в Новгороді-Сіверському, Єлісаветграді, Харкові, Чернігові, Кременчуці, Миколаєві, Почаєві та інших містах.
На початку ХVІІ ст. Київ стає одним із найбільших культурних та освітянських центрів Східної Європи. Виняткової популярності набуває Києво-Могилянська колегія (з 1701 р. - академія) - вищий навчальний заклад, заснований у 1632 р. Петром Могилою. Цей навчальний заклад згодом став найбільшим і найавторитетнішим освітньо-науковим осередком усієї Східної Європи, в якому справжнього розквіту набула друкарська справа. Київська академія фактично була головним постачальником високоосвічених інтелектуалів для потреб Московії, а згодом усієї Російської імперії, що дало підстави історикам говорити про її значний вплив на розвиток російської науки, освіти і культури.
Цей період характеризується підвищенням української національної самосвідомості. Кращі письменники того часу звертаються до народної творчості, до героїчного минулого свого народу. Активізуються культурні починання в провінції. Підвищується авторитет світської літератури.
В другій половині XVII ст. посилюється книгообмін між Україною і Росією. Українці цікавляться московськими виданнями, російські читачі знайомляться з книжковою продукцією України, серед якої виділялися відмінно надруковані та гарно оформленні видання друкарні Києво-Печерської Лаври, які були досить дешевими і знаходили збут як в Україні, так і в багатьох російських містах.
У 1672 р. київські міщани разом із лаврськими друкарями організують у Москві книжкову крамницю, в якій продавалися київські та львівські видання. Вони вели облік книг, що призначалися для продажу. В липні 1672 р. ними був складений відомий список нерозпроданих книг, до якого увійшло понад 20 назв видань загальною кількістю близько 300 примірників. Тут знайшли відображення церковнослов'янські і польські букварі, богослужбова література, "Острозька біблія", "Шестоднев", українські і польські твори Л. Барановича та ін. Бібліографознавці відзначають примітивність даного бібліографічного списку, обмеженого лише відомостями про авторів, місце та рік видання [100, с.26-27 ]. Цей перелік вважається одним із перших бібліографічних матеріалів, підготовлених українцями з книготорговельною метою.
Доречно зазначити, що російська книготорговельна бібліографія датується 1699 роком і пов'язана з бібліографічним реєстром Іллі Копієвського, книги з якого були представлені на розгляд Петру І. В надрукованому паралельно російською та латинською мовами реєстрі наводяться описи 21-ої книжки, в тому числі 4-х - вже надрукованих, 13-ти - підготовлених до друку і 4-х, що готуються до друку. В реєстрі І. Копієвського ми спостерігаємо наявність видавничого каталогу, плану випуску літератури і плану редакційної підготовки [175, с. 7-8 ].
На початку ХVІІІ ст. відбулися важливі державні перетворення, здійснені Петром І. Це були реформи в галузі державного устрою, військової справи, економіки і культури, які ставили за мету піднести Росію до рівня розвинених західноєвропейських держав.
Із запровадженням гражданського шрифту (1708-1710) світська книга гражданського друку поступово витісняє церковну книгу. Набувають більш великого значення наукові з