РОЗДІЛ 2. Основні напрями розвитку історико-картографічних досліджень в Україні
та за її межами
2.1. Українське історичне картознавство наприкінці ХVІІІ – у 50-х роках ХХ ст.
В Україні перші спроби вивчення давніх рукописних карт здійснюються наприкінці
ХVІІІ ст., а далі воно активно розвивалося впродовж двох століть як у
практичному, передусім джерелознавчому й археографічному контексті (дослідження
та опис історичних карт, підготовка історичних карт і атласів до друку), так і
в теоретичному –вивчення окремих аспектів історії і теорії історичної
картографії.
Перший період (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст., фактично до Першої світової
війни, а потім і революцій, які перервали дослідження у галузі середньовічних
карт) окреслив у спеціальному історіографічному огляді Я. Дашкевич. Початок
історіографії української картографії Я. Дашкевич пов'язує з кінцем ХVІІІ ст.,
коли польський історик і мандрівник Я. Потоцький займався дослідженням кількох
італійських портоланів Чорного моря ХІV–ХV ст. і опублікував їх опис у 1796 р.
[152, с. 85; 336, с. 144–146].
Наступним етапом в історії картографії слід вважати переклад російською мовою
карти України Боплана, здійснений Д. Бантишем-Каменським у його праці «История
Малой России» (М., 1830), а також у наступних виданнях, і тим самим було
започатковано бопланіану [40] (її здійснення стало можливим лише на зламі ХХ –
ХХІ ст. у працях українських істориків, серед яких варто назвати передусім
Я. Р. Дашкевича, М. Г. Вавричин, О. Ф. Голька та ін. [59, 60].
Я. Дашкевич, у свою чергу, виокремлює певні етапи у розвитку інтересу до давніх
карт. Кінець ХVІІІ ст. – 30-ті роки ХІХ ст. він характеризує як ілюстративний
етап, коли до карт зверталися дослідники з метою їх використання як ілюстрацій.
Однією з найпопулярніших тем ХІХ ст. є історія картографування Чорного та
Азовського морів, Причорномор'я. Ці дослідження пов'язані з діяльністю одеських
вчених та створеного ними одеського наукового центру.
Етап 30–40-х років XIX ст. Я. Дашкевич розглядає як початок розвитку оглядових
праць у галузі картографування Чорного та Азовського морів. Цей період
пов'язаний з іменами керівника Чорноморського гідрографічного депо Н. Кумані,
історика Причорномор'я, професора одеського Рішельєвського ліцею
М. Мурзакевича. Останній репродукував італійський портолан Чорного моря ХV ст.
– карту Біанко 1436 р., яку помилково, як встановив Я. Дашкевич, вчений
відносив до ХІІІ ст. [152, с. 85]. У цей період з'являється і перша
бібліографічна картографічна довідка: відомості про Крюйсів атлас Дону 1699 р.
подає відомий російський вчений Г. Геннаді [152, с. 85].
Наступний етап – 40–50-ті роки XIX ст. – характеризується залученням
картографічного матеріалу до історико-географічних досліджень і, передусім,
пов'язаний із діяльністю відомого одеського історика та географа П. Бруна, який
використовував історичні карти ХІV–ХV ст. як джерело для фундаментального
історико-географічного вивчення узбережжя Чорного моря, під час якого
використовував портолани західноєвропейських бібліотек, ретельно описуючи їх
[53, 70, 71]. Опис карти Дніпра опублікував І. Бєляєв [41]. Значний внесок був
зроблений А. Скальковським, який опублікував карту України де Боскета, а у
своєму фундаментальному статистичному описі Півдня України широко користувався
картами Боплана, де Боскета, Ріцці-Дзанноні та ін. [333].
У середині – наприкінці ХІХ ст. починає розвиватися публікація карт та
картографічних матеріалів, створених переважно у ХVІІІ ст., зокрема «Летописное
повествование о Малой России» О. Рігельмана, «Черниговского наместничества
топографическое описание... 1786 года» А. Шафонського, плани Січі у складі
Опису Херсонської губернії О. Шмідта тощо.
Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризується розвитком джерелознавчого методу
вивчення картографічних джерел з історії України. У цей період розвиває свою
діяльність когорта вчених, професорів вищих навчальних закладів України, які в
першій чверті ХХ ст. створили відому школу історико-картографічних досліджень в
Україні.
Картографічне джерелознавство бурхливо розвивається завдяки дослідженням
істориків, етнографів, археологів, археографів. Активно вивчаються Дніпро та
Січ, узбережжя Чорного моря, топографічні карти місцевостей, продовжується
вивчення карт Боплана. Вчені, досліджуючи історію Запорізької Січі, Південної
України, проводячи історико-статистичні та етнічні дослідження ХVІІ–ХVІІІ ст.,
активно залучали карти і картографічний матеріал. Серед них вирізняється такий
відомий вчений, як Д. Яворницький, який ретельно вивчав карти і картографічний
матеріал під час написання своїх історико-географічних праць про Запорізьку
Січ, зробив топографічний опис Січі, репродукував декілька карт кінця ХVІІІ
ст.
До пошуків та аналізу картографічних джерел звертаються такі відомі історики,
як професор Київського політехнічного інституту М. Максимович (який у
монографії «Днепр и его бассейн» (К., 1901) використав відомості італійських
портоланів ХV–ХVІ ст.); відомий геодезист, член-кореспондент Петербурзької
Академії наук та український громадський діяч Є. Стебницький (який опублікував
відомості про карту Росії та України, відому під назвою карта Федора
Годунова).
Необхідно назвати етнографа і статистика О. Русова, етнографа й археолога В.
Ястребова (опублікував карту Єлизаветградської провінції періоду першої
турецької війни); істориків і філологів: Ю. Кулаковського (який репродукував
портолан Чорного моря Бенінкази 1474 р.), О. Лазаревського,
М. Владимирського-Буданова. Я. Дашкевичу вдалося знайти неопублікований варіант
праці М. Ф. Владимирського-Буданова, де той
- Київ+380960830922