РОЗДІЛ 2.
ДОКУМЕНТОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ МАТЕРІАЛІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ЯК ІНФОРМАЦІЙНИХ
ДЖЕРЕЛ З ІСТОРІЇ ПЕРШОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ УКРАЇНИ ХVІІ – ПОЧАТКУ ХІХ
СТ.
Важливою рисою сучасного соціального і культурного процесу в Україні є інтерес
до її духовної спадщини, яка зберігається в рукописних і книжкових зібраннях
бібліотек. Рукописні зібрання, колекції та документальна спадщина України, що
були створені в попередні епохи, є духовними джерелами суспільства і мають
важливе значення не лише для розвитку історичного знання, а й для формування
сучасної національної культури. Тож не викликає подиву інтерес до вивчення та
виявлення лакун в історії України. Стосується це також висвітлення і вивчення
всебічної історії першого вищого навчального закладу України –
Києво-Могилянської академії (КМА). Своєю освітою Академії завдячують 14
гетьманів України, серед яких І. Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок, Д. Апостол, П.
Дорошенко, І. Скоропадський. А без участі її вихованця І. Виговського, який у
статтях Гадяцької угоди, ратифікованої у 1659 р. Варшавським сеймом, забезпечив
збереження “вольностей і прерогатив Академії Київської”, не було б сьогодні
зв’язку поколінь та безперервності традицій.
2.1. Питання класифікації історичних документів
Не ставлячи перед собою завдань з розвитку теорії історичного документознавства
ХVІІ–ХVІІІ ст., слід однак підкреслити, що ми розглядаємо лише деякі моменти
формально-юридичних аспектів походження, змісту і форми різночасових
документів, що відкладаються у канцеляріях та бібліотеках на прикладі КМА.
Однак ми, звичайно, враховуємо теоретичні погляди вчених-фахівців з
документознавства.
У теорії дипломатики, джерелознавства, бібліографознавства велика увага
надається класифікації документів як на базі формальних, так і змістовних
засад. Дипломатичні підходи до класифікації актових джерел не лише як окремого
розділу джерелознавства, а й як об’єкту дипломатики, запропоновані у працях
С.О. Шмідта та С.Е. Князькова [283], А.П. Пронштейна [248], Л.В. Черепніна
[279], С.М. Каштанова [200–201], Л.М. Пушкарьова [249], М. П. Ковальського
[208], В.Й. Горобця [183].
Взаємозв’язкам між історичним джерелознавством, дипломатикою та історичним
документознавством велике значення приділяв у своїх дослідженнях С. Кулешов
[213–215]. Розглянувши підходи М. Коробкова [211, с. 25], А. Віденського, В.
Дядиченка і В. Стрельського [171, с. 104], С. Колеснікова [209, с. 104; 210, с.
21–22], С. Каштанова (зокрема про необхідність розмежування між дипломатикою та
документознавством, визначення їхньої спорідненості та відмінності) [200, с.
13; 201, с. 148], К. Мітяєва [227, с. 35], Г. Литвака [218] та досліджуючи
історичний розвиток та історіографію цих дисциплін, С. Кулешов вважає, що
асоціативні зв’язки між цими поняттями склалися значно пізніше, в період
поширення терміна “документознавство”, яким позначалася не наукова дисципліна,
а певна абстрактна сукупність знань про документальні пам’ятки. Він справедливо
вважає історичне джерелознавство тісно пов’язаним з історичним
документознавствам, а історичне документознавство (вірніше, історична частина
управлінського документознавства) з дипломатикою.
Поглядам С.М. Каштанова ми приділяємо особливу увагу, оскільки він розглядає у
співставленні об’єкти документознавства і дипломатики: дипломатика досліджує
акт як історичне джерело, а документознавство значною мірою орієнтоване на
проектування майбутнього, і його основна мета – створення оптимальних
рекомендацій із документування управління [201, с. 24–25]. С.М. Каштанов,
подаючи класифікацію актів, пояснює, що дипломатика, вивчаючи характеристики
зовнішньої і внутрішньої форми, не може відмовитись від дослідження змісту
актів. Таке дослідження здійснює документознавство, але не з історичною метою,
а з практичною – для створення зразків умовних формулярів [201, с. 148, 225].
Отже, сучасні документознавці дійшли висновку про різну спеціалізацію
історичного документознавства та дипломатики, питання історичного
документознавства ще далеко не вирішені і дискутуються.
Л.В. Черепнін за основу класифікації документів брав тематичний принцип.
Критикуючи цей принцип, С.М. Каштанов пише, що “звичайно акти одного різновиду
висвітлюють декілька тем і навпаки – акти різних різновидів можуть стосуватися
тієї самої проблеми” [202, с. 148]. Однак, з огляду на тематичну конкретність
документів КМА, неможливо не торкнутися питань систематизації документів за
певними напрямами діяльності та з’ясувати зв’язок форми та родовидової
класифікації із джерельною значимістю документів.
Важливим, на нашу думку, є дослідження В.Й. Горобця [183], який звертається до
лінгвістичного та стилістичного аналізу актових джерел пізнього середньовіччя –
до ХVІІІ ст. i бере його за основу класифікації. Він підкреслює складність
проблеми класифікації актових джерел, вважає, що в існуючих класифікаціях
Л.М. Пушкарьова [249] та С.М. Каштанова [200–201] превалюють історичний –
загальнокультурний (Л.М. Пушкарьов) або ж дипломатичний аспекти
(С.М. Каштанов).
Ми поділяємо погляди В. Горобця, який вважає, що для розробки оптимальної
класифікації українських актів потрібні студії в галузі жанрів ділового стилю,
що базуються на видовій атрибуції актів, з урахуванням зв’язку їх з соціальною
сферою діловодства та функціональним статусом. Соціальна заданість передбачає
виявлення становища адресанта й адресата, спрямування інформації, наявність
заданих форм викладу і т. ін.
Огляд історичних та лінгвістичних класифікацій доводить, що спільною (родовою)
ланкою в них має бути поділ актів на офіцій
- Київ+380960830922