РОЗДІЛ 2. Значення книговидавничої та бібліографічної діяльності друкарень і
бібліотек Півдня України
у створенні і поширенні української книги другої половини ХІХ — першої чверті
ХХ ст.
Поява в провінційних українських містах другої половини XVIII ст. гражданських
друкарень: (Єлісаветград (1764), друкарня Київської академії при Печерській
лаврі (1787), Катеринослав і Харків (1793), Миколаїв (1797) стимулювалася
вимогами життя. Діяльність провінційних друкарень, їх становище було зовсім
незадовільним: технічне оснащення слабким, спеціалістів не вистачало, книжкова
продукція була мізерною.
В книгодрукуванні остаточно утвердилась книга гражданського друку. Найбільш
енергійно працювали друкарні Харкова, Києва, Одеси. Підраховано, що в Одесі у
1828 — 1860 рр. було видано приблизно 700 книг, а з Харківської
університетської друкарні вийшло в світ з 1805 по 1855 рр. — 646 книг, 140 книг
випустив Київський університет за 1839 — 1849 рр.
З другої половини ХІХ ст. розвиток української книги пов’язаний із становленням
та розвитком капіталістичних відносин, активізацією антикріпосницького руху,
боротьбою із самодержавством та процесом формування української національної
культури. Книга стає прибутковим товаром, що у свою чергу сприяє заснуванню
видавничих й книготорговельних фірм. Книга з кожним роком все активніше
впливала на формування громадської думки, національну свідомість та смаки
широкого кола споживачів.
Серед центрів книгодрукування, книжкової торгівлі та бібліотечної справи Півдня
України помітне місце посіла Херсонська губернія з її найбільшими містами
Херсоном (губернське місто), Одесою і Миколаєвом. Тут зосередилися потужні
поліграфічні засоби виробництва, книготорговельні установи та значні
громадсько-культурні сили. Порівняно з Київською чи Харківською, Херсонська
губернія давала значно менше книжкової продукції, але ця продукція мала свої
особливості, притаманні цьому регіону. Видання місцевих друкарень мали виключно
краєзнавчий характер і поповнили скарбницю української книги другої половини
ХІХ — першої чверті ХХ ст. в першу чергу, як багатюще краєзнавче джерело. Тому
перша продукція місцевих друкарень розглядається в даному
історико-бібліографічному дослідженні, як краєзнавчий аспект у
загальноукраїнському контексті.
Поширення українських видань, як правило, здійснювалося через книжкові і нотні
магазини, приватні та публічні бібліотеки, пізніше через громадські організації
й культурні товариства.
Суттєвим досягненням першої половини ХІХ ст. у культурно-просвітньому житті
Півдня України стали публічні, а також громадські бібліотеки в Одесі, 1829 р.,
Кишиніві, 1831 р., Сімферополі, 1835 р., Керчі, 1840 р., Катеринославі, 1842
р., пізніше — у Херсоні, 1872 р., Миколаєві, 1881 р. Саме бібліотечні фонди і
друковані каталоги на них зберегли об’єктивну інформацію про українські видання
другої половини ХІХ — першої чверті ХХ ст.
За даними інспектора друкарень і книжкової торгівлі в Санкт-Петербурзі
В. Д. Вальденберга станом на 1911 рік у Херсонській губернії функціонувало 83
друкарні, в тому числі 28 в Одесі, по 7 у Миколаєві й Херсоні; 94
типолітографії, в тому числі 82 в Одесі, по 3 у Миколаєві й Херсоні, а також 16
літографій в Одесі [275].
Крім того, відбувався бурхливий розвиток книжкової торгівлі: загальна кількість
книжкових магазинів у Херсонській губернії доходила до 194, зокрема, 109
книготорговельних фірм було в Одесі, 17 — в Херсоні і 14 — в Миколаєві. Досить
непогано розвивалась і діяльність бібліотек. За даними 1911 р., в губернії
працювало 53 бібліотеки, з них 23 — в Одесі, 5 — в Херсоні і 3 в Миколаєві.
Помітне місце займала Одеса, де у зазначений період зосередилися досить потужні
поліграфічні засоби виробництва та значні громадсько-культурницькі сили. У
місті розширилася мережа навчальних закладів, зросла кількість творчих
об’єднань та колективів, мистецьких та видовищних установ. Ці чинники зумовили
інтенсивний розвиток книгодрукування, що привело до збільшення кількості
друкованої продукції, поглибило її спеціалізацію. В дореволюційній Одесі в
період з 1795 по 1917 рр. існувало більше ніж 380 друкарень і літографій,
видавалося більше ніж 240 назв газет і приблизно стільки ж журналів. Одних
тільки книжкових магазинів можна було нарахувати більше 200 [258, с. 136 —
148].
Розвиток книгодрукування підсилив потребу у бібліографуванні творів друку. Але
виникали проблеми як теоретичного, так і практичного плану.
Крім того, Україна в економічному, культурному розвитку відставала від
західноєвропейського, і всі новітні технічні засоби в друкарстві приходили зі
значним запізненням. Машинізована капіталістична промисловість почала
розвиватися в Україні у другій половині ХІХ ст. Лише тоді, після так званих
реформ 70-х років виникає потреба в книзі для широких мас селян і робітників.
Як зазначав Г. Тисяченко, «...але знову ж політика, царська цензура гальмувала
задоволення тієї потреби, пересіювала на густе жандармське сито ті книги. І
можна сказати, що той читач «з народу» до 1905 р. рідко й бачив, хіба що
нелегальну, корисну, пожитoчну для себе книгу: в церкві — церковнослов’янські,
в школі — російсько-православно-монархічні, чужі, не зрозумілі по мові і
отруйні по змісту» [473, с. 10 — 11].
Він також писав, що «тільки в кінці XIX в. по більших городах України (Київ,
Харків, Одеса) заводяться й більші друкарні з ротаційними, переважно для газет,
машинами з паровою чи електричною силою для їхнього руху, а також літографії,
цинкографії». Як зазначав автор на той момент, стан друкарень, видавництв на
Україні в ХІХ і ХХ ст. ще статистично не був дос
- Київ+380960830922