РОЗДІЛ 2
ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ДОКУМЕНТО-ПОСТАЧАННЯ ФОНДІВ У СВІТОВІЙ
БІБЛІОТЕЧНІЙ ПРАКТИЦІ
2.1. Диверсифікація та спеціалізація джерел і способів документопостачання
бібліотечних фондів
Дослідження процесів виникнення та формування складових системи
документопостачання бібліотек сприяє виявленню закономірностей функціонування
документальної комунікації на різних рівнях розвитку суспільства, збагачує
теоретичні знання про генетичну єдність та перспективи інтеграції
спеціалізованих документальних установ по генеруванню, розповсюдженню та
кумулюванню документів.
Наявність зачатків документопостачання бібліотек ще в країнах стародавнього
світу – Ассирії, Шумері, Вавилоні, Єгипті дозволяє виявити основні фактори, що
зумовлюють високий рівень розвитку складових документальної комунікації
будь-якого суспільства: поширення грамотності та писемності серед значної
частини його членів; суттєві технологічні досягнення у сфері документування
інформації; зростання обсягів та ускладнення жанрово-видової структури
документного потоку, формування в ньому підсистеми документів, що виконують
функцію актуальної, а не ретроспективної пам’яті, необхідність створення умов
для їх кумуляції в приватних та громадських бібліотеках.
Найдавніші серед відомих нині фондосховищ належать містам стародавнього Шумера.
Багатотисячні фонди його бібліотек містили на глиняних табличках документи,
різні за змістом і призначенням: закони, судові справи, договори, листування,
побутові матеріали, праці з математики, історії, медицини, астрономії,
географії тощо. В релігійному центрі Шумера — Ніппурі — знайдено декілька тисяч
табличок, розміщених у 62 кімнатах. У культурному центрі країни — місті Урі —
було відкрито “Будинок табличок” та кілька великих бібліотек. У іншому великому
місті Шумера — Лагашу — знайдено бібліотеку, у фонді якої систематизовано за
змістом 20 тисяч табличок. Крім великих бібліотек та архівів царсько-храмових
господарств функціонували бібліотеки шкіл, особисті бібліотеки та архіви
звичайних мешканців — торговців, ковалів, ювелірів та ін., що свідчить про
грамотність значної частини населення країни.
Під час археологічних розкопок, що відбувалися поблизу сучасної турецької
столиці Анкари, було знайдено 11 тисяч клинописних табличок, зміст яких дає
можливість визначити типологічний та галузевий склад фондів бібліотек давнини:
крім офіційних документів (царських листів та звертань), таблички містять
літописи, ритуальні тексти й описи церемоніалів, керівництва по догляду за
кіньми та ін. На відміну від шумерських табличок, на цих знахідках указані ім’я
автора, його адреса та титул, а також прізвище переписувача. Тобто
найпоширенішим засобом поповнення бібліотек було переписування книг. Між
бібліотеками й архівами в той час не було функціональних розмежувань, їх
документосховища поповнювалися обов’язковим передаванням носіїв інформації на
тривале зберігання, а також копіюванням давніх книг, даруванням,
документообміном [457].
Зачатки основних форм документорозповсюдження можна знайти й у інших країнах
Стародавнього Сходу, наприклад, у Єгипті, де жреці переписували та продавали
віруючим численні амулети — заклинання проти хвороб та злих духів, а також
“Книги мертвих”, які клали на груди муміям померлих під час поховання.
За тих часів єгипетські бібліотеки та архіви позначались одним терміном, у
суспільстві ще не виникли об’єктивні передумови для спеціалізації та
відокремлення їх фондосховищ. Як доводить Б.Ф. Володін, щодо визначення великих
зібрань документів у Єгипті користувалися двома поняттями – “будинок книги” та
“будинок життя”. Важливо звернути увагу на основний спосіб поповнення
бібліотечних фондів “будинків життя”: саме тут відвідувачі складали священні
книги, залишаючи їх на постійне зберігання [64].
При великих бібліотеках стародавнього Єгипту, країн Близького Сходу та Малої
Азії існували не тільки школи писарів, але й скрипторії – майстерні по
виробництву документів, що стали прообразами систем документостворення
(генеративних документних систем). Саме в стародавніх “аптеках для душі”,
“храмах муз” жреці, вчені, писарі обговорювали літературні твори, складали
поетичні гімни та прозаїчні наукові тексти, тиражували їх, переписуючи або
диктуючи одночасно кільком писярям.
Ці факти свідчать про синкретичність документально-комунікаційних систем
давнини, підтверджують генетичну єдність генеративних, транзитних та
термінальних інституцій, ілюструють їх спільне походження. Синкретичність
стародавніх документально-комунікаційних інститутів зумовлена такими основними
чинниками: єдністю технологій документування інформації різного функціонального
призначення; низьким рівнем технічного оснащення процесів життєвого циклу
документа; порівняно невеликими темпами зростання документного потоку та
слабкою диференціацією його структури. В умовах синкретичності
документально-комунікаційних систем зрозумілою є нерозвиненість засобів та
джерел документопостачання бібліотек, більшість з яких належать до транзитних
документних установ, що спеціалізуються на транспортуванні та розповсюдженні
документів і в той період ще не інституалізувалися в самостійну підсистему
документальних комунікацій суспільства. Це пояснює той факт, що провідною
організаційною формою поповнення фондів стародавніх бібліотек було
автокомплектування, модель якого зображено на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Модель автокомплектування бібліотечного фонду на етапі синкретичного
розвитку документально-комунікаційних систем
Прискоренню ро
- Київ+380960830922