РОЗДІЛ 2
ПОЧАТОК ФОРМУВАННЯ ІСТОРИКО-КНИГОЗНАВЧОЇ ДУМКИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.
2.1. Історія книги в першій вітчизняній теоретичній концепції бібліології П. Й. Ярковського
На межі XVIII й ХІХ ст. настав час збирання та узагальнення накопичених раніше матеріалів з історії книги. Протягом всього попереднього етапу (XI - XVIII ст.) в працях українських вчених елементи історичного знання про книгу існували лише як розрізнені, мало пов'язані між собою факти. Але на початок ХІХ ст. в Україні вже були необхідні умови для того, щоб історія книги почала своє формування як самостійна наукова галузь.
Серед тих обставин, які найбільше сприяли формуванню вітчизняної історико-книгознавчої думки, перш за все слід відзначити розвиток європейської науки про книгу. На початку ХІХ ст. в Європі активно відбувався процес формування теорії бібліографії, бібліотекознавства, книгознавства. Головним чином це було пов'язано із загальним піднесенням освіти. Широкий просвітницький рух супроводжувався збільшенням кількості друкованої продукції, розширенням мережі бібліотек, збагаченням асортименту книжкової торгівлі. Ці процеси викликали необхідність в теоретичному осмисленні книги, її історії, завдань та функцій в суспільстві. Загальною характерною особливістю розвитку теоретичних концепцій книгознавства в усіх європейських країнах було те, що спочатку наука про книгу формувалась в лоні філології та історії.
Ще з другої половини XVIII ст. з'являються перші теоретичні праці з бібліографії І. М. Франке, Г. Ф. Дебюра, М. Деніса, Г. Пеньо. В їхніх наукових працях бібліографія розглядається як бібліологія, тобто синтетична наука про книгу, яка поєднує в собі елементи бібліографії, бібліотекознавства, книгознавства [356].
В 1810 р. з'являється оригінальна концепція бібліографії Ж. Ш. Брюне. Він розглядає бібліографію як історичну науку, яка всебічно охоплює вивчення книги, тобто поєднує вивчення історії літератури, поліграфії та бібліотечної справи [356]. До поняття "бібліографія" включається, таким чином, і процес розповсюдження книги в суспільстві та її використання.
Англійським вченим Т. Х. Хорном в 1814 р. було започатковано англійську школу бібліології-бібліографії, яка крім історії бібліотек, історії письма, історії друкарської справи та історії книжкової справи в цілому, включала також і всебічне вивчення рідкісної книги як окремий аспект [356]. Вивчення книги розумілось як з'ясування виду й форми книги, оцінки її стану, класифікація та повний опис.
На початку ХІХ ст. німецький книгознавець Ф. А. Еберт розробив власну систему бібліографії, яка включала й багато книгознавчих аспектів. Він поділяв бібліографію на теоретичну й прикладну, причому теоретична, або "чиста", бібліографія, розглядає книги та всю писемність у них самих, а прикладна вивчає зовнішній бік книжки (матеріал, друк, письмо, стан збереженості і т. д.) [356].
Крім праць європейських вчених, для формування української історичної науки про книгу велике значення мали здобутки російських та польських книгознавців. В Росії та Польщі наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. видатні науковці досліджували книжкові зібрання монастирів та приватні колекції з метою збирання та опублікування відомостей про рукописні та друковані книги. В першій половині ХІХ ст. в Росії з'явилися бібліографічні каталоги В. Сопікова, К. Калайдовича, П. Строєва, І. Сахарова. В Польщі в 1740 р. було видано книгу Й. Д. Гоффмана "Про друкарні, їх виникнення і розвиток в Королівстві Польському і Великому князівстві Литовському" [281, С. 15], в першій половині ХІХ ст. вийшли друком праці Є. Бандтке, Й. Лелевеля, які мали значний вплив на формування історії друкарства. Активне формування книгознавчої науки в Росії та Польщі багато в чому зумовило появу першої в Україні теоретичної концепції книгознавства.
Ще один важливий фактор формування книгознавства в Україні в першій половині ХІХ ст. - розвиток науки, освіти та друкарства. На початку ХІХ ст. в Україні значно розширюється мережа загальноосвітніх навчальних закладів, виникають перші університети - Харківський у 1804 р. та Київський у 1834 р. Пожвавлюється видавнича діяльність, посилюється матеріально-технічна база друкарень, розширюється тематика видань. З'являються перші періодичні видання в Харкові, Києві, Одесі. Ще з кінця XVIII ст. функціонують друкарні гражданського друку у Єлисаветграді, Харкові, Миколаєві, Києві, Катеринославі. У 1804 р. в Російській імперії було введено новий цензурний статут, який надавав право цензури університетам. Це зробило умови для розвитку друкарства дещо ліберальнішими, хоча даний статут діяв недовго, всього до 1826 р. [343, С. 304].
Книга починає відігравати все більшу роль у суспільному житті, з'являються нові бібліотеки, книжкові магазини. Активізується громадське життя, виникають перші університети. Все це створює необхідні умови і спричиняє об'єктивну потребу в активному теоретичному осмисленні книги.
Перші книгознавчі теоретичні роботи на терені України належать П.Ярковському, який з 1809 р. почав викладати курс загальної граматики й бібліографії у Волинському ліцеї в Кремінці [352, С. 57]. Працюючи в ліцеї, він написав кілька систематичних праць з теорії бібліотекознавства, бібліографії й книгознавства, які на той час ще не диференціювались в окремі науки, а існували в лоні загальної теоретичної науки - бібліографії. Незважаючи на те, що ці праці - "План розташування бібліотеки Волинського ліцею", "Про бібліографію і необхідні для бібліотекаря знання з неї", "Елементарний курс бібліографії для учнів Волинського ліцею", "План, призначений для викладання бібліології", - написані польською мовою, не були опубліковані, вони мали вплив на тогочасну книгознавчу науку не лише України, але й Росії і стали крайовим каменем українського книгознавства.
З доробками П. Ярковського були знайомі видатні російські вчені В. Анастасевич, який відвідав Кременецький ліцей у 1810 р., та В. Сопіков, який у 1813 р. опублікував свій "Опыт российск