РОЗДІЛ 2
ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОГРАФІЇ УКРАЇНИ У ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Зародження та розвиток української практичної бібліографії пов'язані з періодом нового часу: саме у ХІХ ст. з'явилася бібліографічна практика створення покажчиків літератури. У ХІХ -- на початку ХХ ст. побачили світ праці, які визначаються як складові національної бібліографії. Бібліографія нової української літератури починається з 30-х років ХІХ ст., коли з'являються історично-критичні огляди, які фіксують літературу з часів від виходу в світ "Енеїди" І. Котляревського [103; 104; 251; 288; 414].
У 1837 р. на сторінках "Литературного прибавления к русскому инвалиду" (№ 10) з'явився огляд анонімного автора в рецензії на збірник "Малороссийские и червонорусские народные думы и песни", які видав П. Лукашевич у 1836 р. Анонімна рецензія на збірник П. Лукашевича містила стислий бібліографічний огляд нової української літератури, включаючи твори І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, М. Максимовича. У передмові до альманаху "Русалка Дністровая", який вийшов у тому ж році, з гордістю говорилося про появу нових збірок українських народних пісень і художніх творів, а в підрядковій примітці називалися автори творів і збірників: І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, М. Максимович та ін. [288, с. 19].
Зростання української літератури зумовило дальший розвиток української бібліографії. Згодом з'являються критико-бібліографічні огляди М. Максимовича [292], М. Костомарова [259], І. Вагилевича [177; 184], А. Метлинського [313] У 1842-1843 рр. вийшли огляди Ф. Євецького в журналі "Денница-Jutrzenka" та М. Костомарова в альманахах "Молодик", в яких розглядалися твори Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського.
У 1848 р. А. Метлинський друкує "Обозрение собранных и напечатанных этнографических и народоописательных сведений и материалов относительно Южно-русского края" ("Харьковские губернские ведомости"), де дає перелік відомої української літератури до того часу і згадує багато назв, які в попередніх оглядах не були зафіксовані. Цикл цих історико-літературних оглядів продовжується у 1850-1860 роках О. Котляревським та П. Кулішем. До них відносимо й огляди 1880-х років М. Петрова "Очерк истории украинской литературы ХІХ столетия" (1884) та ґрунтовну рецензію на неї М. Дашкевича [200].
Другий напрям розвитку бібліографії нової української літератури - суто бібліографічні періодичні підсумки української і українознавчої літератури. Цю роботу розпочала група чернігівських бібліографів-ентузіастів: О. Лазаревський, П. Єфименко, Г. Милорадович [111].
О. Лазаревський у 1858 р. видає "Указатель источников для изучения Малороссийского края" [98]. Бібліографія О. Лазаревського містила перелік понад 150 назв праць, надрукованих переважно в першій половині ХІХ ст. Матеріал у книзі згруповано в двох частинах: І. Історія, ІІ. Географія. Покажчик частково анотований. Більшість анотацій відзначається кваліфікованістю, у них автор часто звертає увагу на нові матеріали, які містить в собі та чи інша праця. Але деякі анотації занадто лаконічні, й опис видань не завжди відзначається повнотою. Доповнення до праці О. Лазаревського під назвою "Указание биографических сведений о замечательных людях Малороссии" опублікував російський бібліограф Г. Геннаді [64].
В 1859 р. "Указатель" О. Лазаревського виходить другим виданням. Після першого випуску, якій містив у собі перелік вітчизняних джерел російською мовою, автор планував видати ще два. У другому випуску передбачалося подати статті з "Губернских ведомостей" і, по можливості, повний список рукописних джерел; в третьому - іноземні джерела, а також спільний для всіх трьох випусків покажчик авторів і назв.
Планам О. Лазаревського щодо наступних двох випусків не судилося здійснитися. У першому випуску покажчика під суцільною нумерацією подано 554 книги і статті переважно з історії, географії та етнографії України, які вийшли з 1622 по 1856 р. Бібліографічний опис матеріалів відзначається повнотою і докладністю. Застосовував укладач і систему бібліографічних відсилок. Багато описів (понад 300) анотовано. Більшість анотацій містить різноманітні відомості і відзначаються чіткістю і ясністю форми. Анотації містять і міркування укладача про авторство тієї чи іншої праці, вказівки про її передруки.
Продовжив покажчик О. Лазаревського Г. Милорадович. В 1859 р. він видав бібліографічну працю "Иностранные сочинения о Малороссии" [111]. У передмові до бібліографії Г. Милорадович писав, що розглядає свою працю як можливий матеріал для третього випуску "Указателя источников для изучения Малороссийского края", в якому О. Лазаревський мав намір подати іноземні матеріали. Усього в покажчику Г. Милорадовича подано близько 90 назв видань німецькою, французькою і польською мовами, які присвячувались Україні. Література згрупована за такими розділами: "Історія", "Географія і статистика", "Етнографія" тощо. Своїм покажчиком Г. Милорадович поклав початок бібліографуванню зарубіжної літератури про Україну.
З 1857 р. виходять щорічні огляди О. Лазаревського "Украинская литературная летопись" за 1856, 1857, 1858 рр., які під тією ж назвою продовжуються Г. Милорадовичем і П. Єфименком за 1859 і 1860 рр. Ці матеріали друкувалися на сторінках "Черниговских" і "Полтавских губернских ведомостей". Свою "Летопись" О. Лазаревський намагався вести систематично і, по можливості, повно. О. Лазаревський надав їй характер не стільки історико - географічний, як історико-філологічний та етнографічний. Більшість матеріалів "Укранской литературной летописи" анотована.
В 1861 р. П. Єфименко надрукував "Украинскую литературную летопись", яка була продовженням "Указателя источников для изучения Малороссийского края" і "Украинской литературной летописи" О. Лазаревського. В книзі П. Єфименко подав літературу за 1857-1860 рр. (вс
- Київ+380960830922