РОЗДІЛ 2
ЗАРОДЖЕННЯ ВІЛЬНОКОЗАЦЬКОГО РУХУ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ
2.1. Передумови та причини виникнення Вільного козацтва
Більшість дослідників визнає центрами відродження козацтва в 1917-1918 роках землі колишньої Гетьманщини та Запорозької Січі [107, С.1]. Дійсно, на землях давньої Запорозької Січі організація Вільного козацтва набула масового характеру. Козацтво Півдня України відіграло значну роль в історії національно-визвольних змагань українського народу. Для з'ясування масового характеру Вільного козацтва, його значної активності та бурхливого розвитку необхідно висвітлити два питання:
1. Чому Південна Україна (землі колишньої Січі) стала одним із головних центрів відродження козацтва в 1917році ?
2. Якими були причини його відродження у новітню добу ?
Висвітлюючи першу проблему, зазначимо, що головною передумовою була безперервність козацької традиції на січових землях. Зруйнування Запорозької Січі над Дніпром у 1775 році ще не було кінцем запорозького війська. На її землях довгий час зберігалися козацькі формування. Зруйнувавши Січ і розігнавши запорожців, російський уряд дуже скоро побачив, що зробив занадто поспішний і незручний крок. Боротьба з Туреччиною за узбережжя Чорного моря була далеко ще не закінчена, і південні кордони держави потребували оборони. З іншого боку, організація Задунайської Січі вимагала якоїсь противаги. Необхідно було нейтралізувати її вплив на українське населення [229, С.471-472].
На початку 1785 року у зв'язку з загостренням російсько-турецьких відносин за наказом Г.О.Потьомкіна з колишніх козаків Нововербованого полку й арнаутів було сформовано два бузьких козацьких полки. В обох полках нараховувалося 714 козаків. Напередодні нової російсько-турецької війни царський уряд вжив заходів для збільшення військового контингенту на Півдні.
У 1787 році бузькі козацькі полки були включені до складу щойно утвореного Катеринославського козацького війська.
В ході російсько-турецької війни 1787-1791 років бузькі козаки брали участь в облозі і штурмі Очакова, Кінбурна, у боях під Бендерами, Акерманом, Кілією, відзначилися у штурмі в грудні 1790 року фортеці Ізмаїл. У 1797 році Бузьке козацьке військо ліквідовано, а козаків перетворено в державних селян. Проте в 1803 році військо було знову відновлено в складі трьох полків по 500 козаків. На час відновлення війська бузькі козаки оселилися в 27 станицях і хуторах, в яких було 2322 двори з населенням понад 12 тисяч осіб, а центром війська став Вознесенськ. На 1811 рік у ньому налічувалося 9448 осіб. Бузькі козаки брали участь у війні проти Туреччини (1806-1812) і Франції (1812-1814). У період наполеонівської навали загони бузьких козаків добровільно влилися до складу діючої армії, виявили зразки самовідданості і відваги. Відомий герой Вітчизняної війни 1812 року Д.Давидов спеціально відзначав їх героїзм і мужність. Успішно діяв 1-й Бузький полк і в закордонному поході, особливо у Франції при Краоні, Лаоні, Арсісе, брав участь у взятті Парижу. За це він був нагороджений 14 січня 1816 року найвищою для кавалерійських частин нагородою - Георгієвським штандартом (прапором) "За хоробрість!"
Гострий класовий конфлікт вибухнув у війську в 1817 році і перетворився у тривале збройне повстання. Поштовхом до повстання став наказ про ліквідацію Бузького війська і перетворення козаків на військових поселенців. Повстання у Бузькому козацькому війську тривало майже три місяці. Для його придушення царський уряд надіслав чотири полки, понад 10 тисяч солдатів. Розправа з повстанцями була надзвичайно жорстокою. За свідченням сучасників, багато козаків було порублено шаблями, потоплено у Бузі, засічено батогами. В зв'язку з Указом від 8 жовтня 1817 року Бузьке козацьке військо ліквідували, а козаків перетворили на військових поселенців. Бузьке козацтво перестало існувати, але залишило помітний слід у освоєнні нижнього Побужжя і збереженні героїчних традицій визвольної боротьби українського народу [78; 230].
У 1828 році на Півдні України було створено ще одне козацьке формування - Азовське козацьке військо, яке спершу складалося з 1500 козаків Задунайської Січі на чолі з кошовим отаманом Й.Гладким. У 1831 році Азовське козацьке військо розселили в Катеринославській губернії між сучасними Бердянськом і Маріуполем. На 1850 рік за військом рахувалося 74 тис. десятин землі, п'ять станиць і п'ятнадцять хуторів з населенням 9,5 тис. осіб. Основним завданням його була охорона західного узбережжя Азовського моря. Для цього створювалася флотилія з 21 команди (понад 400 осіб) на 42 човнах. Під час Кримської війни 1853-1856 років азовські козаки відзначилися в обороні узбережжя. В липні 1855 року англо-французька ескадра після невдалої спроби оволодіти Бердянськом атакувала Петрівську фортецю. Але висаджений інтервентами десант з 26 баркасів був скинутий козаками в море. За хоробрість, проявлену в боях 26 серпня 1856 року, Азовське військо було нагороджено Георгієвським прапором. Наказним отаманом до 1853 року був Й.Гладкий, який оселився в Олександрівську. В 1862-1864 роках частину козаків було силоміць переселено на Кубань і Північний Кавказ. Невдоволені цими діями царського уряду, козаки підняли повстання, яке російські війська жорстоко придушили. На підставі указу від 11(23) жовтня 1864 року, (за іншими даними - 14 жовтня 1865 року) Азовське козацьке військо було ліквідовано, а козаків переведено в селянський стан [231].
У червні 1828 року уряд дозволив сформувати козацьке військо, яке одержало назву Дунайського. Організація його була покладена на предводителя дворянства Херсонської губернії полковника С.П.Челобітчикова. Воно займало землі сучасних Білгород-Дністровського, Кілійського, Саратського районів Одеської області. На кінець 60-х років Дунайському війську належало 56 084 десятини землі, дев'ять станиць з населенням 13 141 чоловік.
Таким чином, порівнюючи з Гетьманщиною та Слобожанщиною, козацькі формування на Півдні України збереглися на століття довше. Місцеве населення продовжувало спілкуватися
- Київ+380960830922