РОЗДІЛ 2. ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК І ЗАНЕПАД ПАРТІЇ "БУТЮНРУСІЄ ІТТІФАК ЕЛЬ МУСЛІМІН"
2.1. Початок ліберального руху кримських татар
Тому нам уявляється необхідним згадати початки суспільного і політичного руху кримських татар, який виник на початку ХХ століття, але корінням сягав центральних проблем цього народу протягом усього XIХ століття. Він мав ліберальне спрямування і був густо замішаний на культурно-просвітницьких принципах. Серед засновників цього руху було багато представників національної інтеллігенції, педагогів, мусульманського духівництва, письменників, публіцистів, громадських діячів. Найбільш яскравими серед них були І.Гаспринський, І.Муфтій-заде, М.Давидович, А.Медієв, А.-С.Айвазов, М.Кипчацький, А.Булгаков, імам Аджи Емір ефенді.
Непродумана, а інколи й антигуманна політика російської колоніальної адміністрації в Криму час від часу призводила до виникнення катастрофічних хвиль еміграції кримськотатарського населення. Основу таких емігрантів складали позбавлені землі селяни, а тому цей рух на перший погляд мав соціально-економічне спрямування [1]. Крім того, всі невдоволенні існуючим станом речей могли виїхати з Криму, наприклад, у Туреччину на навчання, і згодом залишитись там. Більш-менш енергійна кримськотатарська молодь залишала Крим, де було досить важко зробити адміністративну, військову, чи яку небудь іншу кар'єру. Їх погляди були спрямовані до одновірної Осяйної Порти, де розмовляли схожою мовою і всіх мусульман вважали своїми. Цим можна пояснити і той незаперечний факт, що в Таврійській губернії серед кримськотатарського народу протягом всього ХІХ століття не існувало якихось помітних політичних чи навіть культурно-просвітніх організацій, спілок, гуртків і т.і. Кримськотатарський народ у Криму опинився перед серйозною проблемою вимивання інтелектуального потенціалу нації.
Радянські вчені вважали, що "буржуазно-ліберальний, релігійно-реформаторський рух" виник у другій половині ХІХ ст. [2]. На нашу думку, це хронологічне перебільшення. Принаймні у ХІХ ст. суспільно-політичні організації й ідеологія не існували.
Розуміючи це, найбільш патріотично налаштовані представники національної інтелігенції почали діяти в напрямку створення умов для підвищення культурного рівня простих мусульман, народної просвіти, боротися за збереження молодих і енергійних людей з числа кримських татар, спрямовуючи їх зусилля на роботу задля інтересів власного народу.
Не випадково саме в Криму виник потужний просвітницький, соціально-культурний рух, відомий як джадидизм, який охопив більшість регіонів Російської імперії, де проживали тюрко-мусульманські народи. З плином часу джадидизм перетворився в деяких місцях країни в суспільно-політичні рухи, що навіть змусило охоронні органи імперії наприкінці грудня 1900 року розпочати офіційну боротьбу з ним і його прибічниками.
У дусі комуністичної пропаганди з певним негативним відтінком Е.А. Аблаєв стверджував, що керівну роль у русі мусульманських народів Російської імперії "грала ліберальна національна буржуазія". Крім того, він зазначав "буржуазно-ліберальну обмеженість" тодішніх лідерів національного руху кримських татар [3].
Саме кримськотатарське видавництво І.Гаспринскького в Бахчисараї довгий час залишалось поодиноким вогником тюркомовної періодичної преси всіх мусульманських народів Росії. Газета "Переводчик-Терджиман" ("Перекладач"), яка видавалася російською та кримськотатарською мовами, десятиліття підтримувала національну культуру, згуртовувала інтелектуальний потенціал тюркських народів Російської імперії, об'єктивно готувала грунт для виникнення спочатку громадських, а згодом і політичних організацій.
Ці подвижники кримськотатарського національного відродження підготували грунт для подальшого створення суспільних організацій. За їхньою пропозицією, в деяких повітах та містах Таврійської губернії було створено перші національні громадські організації - Товариство допомоги бідним мусульманам. На їх думку, ці організації мали згуртувати громадсько активних і енергійних кримськотатарських діячів.
Комплекс запроваджених заходів поставив на порядок денний проблему організації такої громадської структури, яка могла б відстоювати права знедоленого кримськотатарскького населення, що страждало і від власних світських та духовних феодалів, і від російських колоніальних владних структур.
1905 рік в історії кримськотатарського народу був насичений подіями, які кардинально змінили суспільну ситуацію у всьому тюрко-мусульманському світі. Революційний рух, що наростав, диктував свої умови й захопив широкі верстви мусульман Росії, в тому числі й кримських татар. Нова суспільна ситуація примусила багатьох найбільш активних діячів національного руху шукати шляхів зближення. Вони прийшли до спільної думки, що вкрай необхідно зібрати спеціальні народні ради, наради, на яких обговорити деякі нагальні потреби, окреслити шляхи їх вирішення, а головне, скласти петиції в центральні органи державного управління.
На думку С.М. Ісхакова, саме наприкінці 1904 р. - на початку 1905 р. "почався політичний етап реформаторського руху мусульман" [4]. Без сумніву, на нього вплинув відомий указ від 12 грудня 1904 р. Як відомо, він передбачав перегляд законодавчої бази і скасування всіх утисків у релігійно-традиційному житті щодо осіб, які належали "до інославних та іновірних сповідань". Із доповіді начальника жандармів Таврійської губернії відомо, що громадський рух серед кримських татар почався ще в 1904 році, хоч він і мав локальний характер. Якраз тоді татари Бахчисарая "збирали в будинку міського Управління наради для обговорення сучасного політичного момента" [5].
Відомо, що саме там бахчисарайці висловлювались за створення окремих національних кримськотатарських військових підрозділів, де строк служби не повинен був перевищувати двох років. Крім того, кримські татари виступили не тільки за усунення станових привілеїв, але навіть за обрання за балотуванням царя строком