РОЗДІЛ 2. Біологічні особливості мікобактерій туберкульозу та перспективи розвитку лабораторної діагностики інфекції в сучасних умовах
В багатьох країнах світу питання про наявність активного туберкульозного процесу вирішується в основному за фактом виявлення мікобактерій у патологічному матеріалі. Причому, виявлення збудника має значення не лише при встановленні діагнозу, але і протягом перебігу захворювання, і особливо після хіміотерапії. При цьому значення має не лише виявлення мікобактерій туберкульозу,а й вивчення їх основних властивостей. В першу чергу це ідентифікація культур до виду, визначення чутливості збудника до антибактеріальних препаратів, далі - встановлення швидкості і масивності росту, визначення вірулентності, ферментативної активності та інших властивостей виділених культур. Про це наголошується багатьма дослідниками [6,8,126,128].
Для вивчення особливостей туберкульозних бактерій використовують різні методи: культуральні, цитохімічні, імунологічні, генетичні, гістологічні, електронно-мікроскопічні, біохімічні та інші. Але саме мікробіологічні дослідження, на думку багатьох вчених, є одними з найбільш важливих діагностичних і прогностичних тестів при захворюваннях органів дихання. Лише з їх допомогою визначають особливості клінічної симптоматології туберкульозного процесу, саме результати мікробіологічних досліджень дозволяють орієнтувати лікаря на ймовірний діагноз і прогноз перебігу хвороби. Без результатів мікробіологічних дослідженнь не можливо вибрати необхідні медичні препарати для проведення адекватної антибактеріальної терапії [6,16,26,27]. Зокрема, культуральний метод є чи не основним. Адже саме він дозволяє виявити життєздатні мікобактерії туберкульозу і тим самим достовірно підтвердити чи відхилити туберкульозну природу захворювання. Крім того, завдяки цьому методу мікробіологічних досліджень вдається виділити культуру збудника, що є необхідною умовою для подальшого вивчення його біологічних властивостей, серед яких і визначення чутливості до тих чи інших протитуберкульозних препаратів.
Одним з найбільш актуальних аспектів проблеми боротьби з туберкульозом вважають розвиток у мікобактерій туберкульозу стійкості до протитуберкульозних препаратів і, як наслідок, зниження ефективності лікування таких пацієнтів. Хворих, носіїв МБТ стійких до протитуберкульозних препаратів виявляють все частіше [100,142,160,180,182,188,192,195]. При цьому, в ряді робіт, наголошується на зростанні кількості виділення штамів M.tuberculosis стійких не лише до одного, а до двох, трьох, і більше антибактеріальних препаратів [28,34,135,161,164,176]. На думку деяких вчених, саме полірезистентні штами мікобактерій туберкульозу мають найбільшу здатність спричиняти епідемії [136,162].
У нашій країні констатовано збільшення частоти стійкості полірезистентних до протитуберкульозних препаратів штамів мікобактерій. Лише з 1989 до 1996 їх кількість зросла з 34,8 до 41,7 %. Загальна кількість всіх стійких штамів за цей період збільшилася з 48,8 до 53,7 % [126].
Останнім часом все частіше дослідники звертають увагу на зростання кількості хворих з первинною стійкістю [36,60,114]. А цей факт свідчить про збільшення труднощів у лікуванні хворих та створення оптимальних умов для поширення захворюваності. Так, за даними Мельника В.М. [74] первинна стійкість в Україні складає 4,7%, причому у хворих з вперше виявленим туберкульозом - 21,2%. При цьому спостерігається підвищення кількості полірезистентних штамів мікобактерій саме у вперше виявлених хворих від 13 до 31% [74]. Наведені факти не можуть не турбувати. Адже багатьма дослідженнями підтверджено, що полірезистентні штами M. tuberculosis і особливо стійкі до ізоніазиду і рифампіцину мають послаблену вірулентність, понижену життєздатність і, тим самим, здатні обумовлювати торпідність протікання процесу [9,52,53]. Щодо стійких МБТ виділених від хворих хронічним туберкульозом, то наведені в літературі дані не можуть залишатись поза увагою. Так, частота вторинної стійкості становить 34,8 % [74]. З аналізу досліджень, які проводилися, видно, що існують штами M.tuberculosis зі стійкістю майже до всіх відомих антибактеріальних препаратів. Але найчастіше, виявлено стійкість до ізоніазиду, стрептоміцину, рифампіцину і етамбутолу [34,149,181,227,233]. Показано, що вже наявна резистентність до певних антибактеріальних препаратів може збільшувати ймовірність або бути причиною виникнення стійкості і до інших вживаних препаратів. Зокрема, відмічено, що штами мікобактерій стійкі до рифампіцину і етамбутолу мають тенденцію до утворення резистентності і до ізоніазиду [188].
Причину виникнення стійкості до протитуберкульозних препаратів найчастіше вбачають у використанні тих чи інших препаратів без попереднього визначення у збудника чутливості до них [139,140,145,206], а полірезистентності попереднім неадекватним протитуберкульозним лікуванням [196]. Причому, шанс розвитку полірезистентності значно підвищується коли таке лікування продовжується більше, ніж три місяці [71]. Японські вчені наголошують, що найчастіше полірезистентність штамів мікобактерій виникає у осіб, які зловживають тютюном, алкоголем чи мають інші подібні звички [164]. Такі умови ведуть до виникнення змін генів, які закріплюються у природньому середовищі [213]. Такі зміни можуть включати декілька різних мутацій, що здатні викликати стійкість мікобактерій до протитуберкульозних препаратів [58]. Штами мікобактерій, які містять мутації в певних ділянках генетичного матеріалу є резистентними до певних антитуберкульозних препаратів [149,193,200]. Незважаючи на те, що вже відомо деякі мутації генів мікобактерій, які є стійкими до певних препаратів, визначити безпосередню локалізацію таких мутацій вдається не завжди [59,202,204,221,226,234]. Описані мутації, що ведуть до змін в складі рибосом зі здатністю стійкості до аміноглікозидних і пептидних антибіотиків чи до змін клітинної стінки, запобігаючи тим самим проникненню антибіотика всередину б