РОЗДІЛ 2
Організація та етапи дослідження життєдіяльності старшокласників в умовах навчання в Науково-освітньому комплексі
2.1. Науково-освітній комплекс вищого навчального закладу як сучасна модель організації та розвитку освіти
Останніми роками активно продовжується обговорення корінних проблем розвитку освіти, що знайшли своє відображення в державній Національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття). Її сутнісною домінантою вважається положення про те, що система освіти в Україні повинна повноцінно служити суспільству і людині, а також зазначено ряд проблем, що потребують комплексного вирішення. Головні з них пов'язані насамперед з перебудовою організації навчального процесу, удосконаленням методичних та технологічних засад навчання, з впровадженням варіативного змісту освіти, інтеграцією та диференціацією знань, а також індивідуалізацією засвоєння знань, з урахуванням психологічних особливостей учнів, розвитком їх пізнавальних інтересів, реалізацією творчого потенціалу, намаганням зробити пріоритетним розвиток особистості молодої людини. Саме тому в програмі "Освіта" (ХХІ століття) вперше задекларовано про розширення функцій і можливостей вищих навчальних закладів. Вони мають стати освітніми, науковими та методичними центрами, що об'єднують зусилля науки та суспільства у визначенні змісту та мети сучасної освіти, форм та педагогічних технологій її одержання, соціальної та психологічної адаптації до сучасних умов підростаючого покоління суспільства.
Одним із перших навчальних закладів небюджетної системи вищої освіти в Україні, який став осередком досліджуваного Науково-освітнього комплексу, є Гуманітарний університет "Запорізький інститут державного та муніципального управління" в м. Запоріжжя. За задумом засновників комплексу він має бути експериментальним майданчиком для розробки та впровадження нової освітньої моделі організації освіти, діяльність якої спрямована на формування нової психолого-педагогічної парадигми: розвиток особистостей тих, хто навчається і тих, хто навчає, буде сприйматися не як процес, що самоздійснюється, а як довгострокова, науково-обгрунтована і внутрішньо сприйнята програма для всіх суб'єктів освітнього процесу. Томас Кун, який започаткував використання терміну "парадигма" (1977), мав на увазі під цим поняттям модель (зразок) вирішення дослідницьких завдань, що прийняті членами певного наукового товариства, системи концептуальних, інструментальних і методологічних положень, яка озброює вчених планом діяльності і вказує напрямки, суттєві для її реалізації. Але сьогоднішній світ освіти настільки широкий, що виділення будь-яких парадигм, напрямів є справою досить умовною. Науково-освітній комплекс Гуманітарного університету має змогу виокремити конкретний напрям інтеграції середньої та вищої школи, адже в сучасному оновленому суспільстві з'явилася потреба у новому підході до вирішення багатьох проблем, певним чином пов'язаних з життєдіяльністю молоді за умов одержання освіти того чи іншого рівня.
Суспільна думка доходить до висновку, що якісне вирішення більшості завдань, що визначають розвиток освіти, залежить від інтеграції зусиль всіх ланок освіти, громадських та виробничих організацій, представників ділових кіл та ін. З цієї причини структура комплексу зумовлена реальними потребами у специфічному освітньому просторі, в якому завдяки взаємодії вчителів середніх шкіл, викладачів вищих навчальних закладів, науковців, професіональних спеціалістів підприємств моделюються і реалізуються умови для соціального та професійного самовизначення та самореалізації підростаючої молоді.
До складу Науково-освітнього комплексу Гуманітарного університету входять середні школи, гімназії, коледжі, технікуми м.Запоріжжя та м.Мелітополя. Організаційно-педагогічна структура Науково-освітнього комплексу забезпечує умови для здобуття кожним учнем зазначених навчальних закладів освіти з урахуванням їх пізнавальних та первісних професійних інтересів, природних задатків та здібностей, навчальних можливостей та життєвих планів.
Оскільки освіта належить до сфер діяльності людини, яка має свою специфіку (віддаленість очікуваних результатів, складність визначення їх критеріїв та чинників, відсутність зворотного зв`язку тощо), то проблеми управління педагогічною системою Науково-освітнього комплексу, тобто проблема педагогічного менеджменту, є однією з найактуальніших в діяльності НОК.
Незважаючи на порівняно велику кількість праць із загальної теорії управління, проблеми педагогічного менеджменту досліджені ще недостатньо. Ця проблема стає особливо актуальною з розвитком економічних, наукових та педагогічних зв'язків України з світовими досягненнями в галузі теорії управління, накопиченням досвіду ефективного менеджменту в сфері виробництва взагалі та в галузі освіти зокрема.
Н.Л.Коломінський, В.П.Симонов та інші науковці вважають за важливе аналіз соціально-психологічних механізмів менеджменту в освіті [54,118].
Н.Л.Коломінський визначає менеджмент в освіті (із соціально-психологічної точки зору) як усвідомлену взаємодію керівника з іншими людьми (підлеглими, партнерами, своїми керівниками, дітьми, батьками тощо), спрямовану на забезпечення їхньої активності та скоординованої участі в досягненні поставленої мети. Це таке управління, у процесі і результаті якого у людей з`являються (або активізуються) психічні стани, якості, властивості, що стають психологічним підґрунтям для їхньої ефективної діяльності щодо досягнення поставленої управлінської мети. Він вказує на те, що стратегічною метою менеджменту в освіті є створення найсприятливіших умов для саморозвитку, самоактуалізації особистості дитини [54, c.15].
Л.М.Карамушка, з метою підвищення ефективності управління закладами освіти, пропонує враховувати такі основні психологічні чинники:
1) Чинники, пов`язані з психологічними особливостями процесу управління закладами освіти.
Мається на увазі те, що керівник освітньої організації в процесі управління повинен поряд із