РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРКІВ В УКРАЇНІ
2.1. Досліджння державної підтримки і значення інноваційної діяльності для
розвитку технопарків в Україні
У сучасному світовому господарстві інновації стають новим феноменом, який є
важливим показником рівня економічного благополуччя. Серед діючих факторів
економічного росту високорозвинутих країн, за свідченням зарубіжних дослідників
і аналітиків, саме науково-технічний прогрес (НТП) займає тепер вирішальне
місце в структурі факторного впливу, досягаючи іноді 80-85% (у 80-і рр. на його
долю припадало 40% економічного росту цих країн) [134, с.15]. Внесок
науково-технічного прогресу в приріст валового внутрішнього продукту найбільш
розвинутих країн складає, за різними оцінками, від 75% до 100%, тобто в
сучасних умовах інноваційна діяльність має вирішальний вплив на макроекономічні
показники.
Проблема соціально-економічної значимості й ефективності керування інноваційною
діяльністю відноситься до недостатньо досліджених за рубежем і мало вивчених в
Україні. Перш ніж оцінити соціально-економічне значення ТП, необхідно
звернутися до світового досвіду, оскільки вплив, зарубіжних нововведень і
інновацій може виявитися ідентичним при організації цих структур в Україні.
Державна підтримка інноваційної діяльності і, зокрема, технопарків, має деякі
особливості.
Органи державної влади мають сприяти насамперед створенню сприятливих умов для
розвитку інноваційних процесів. Без сильної державної політики в інноваційній
діяльності домогтися докорінного перелому в підвищенні конкурентоспроможності
вітчизняного виробника неможливо. В індустріально розвинутих країнах (США,
Німеччина, Японія й ін.), що домоглися вражаючих економічних результатів, саме
сильна державна інноваційна політика забезпечує стійкий розвиток економіки.
Митна система, законодавче забезпечення, сумлінна конкуренція, охорона і захист
прав на інтелектуальну власність створюють у всіх учасників інноваційного
процесу - вчених, виробників і інвесторів - зацікавленність у швидкому
використанні результатів наукових досліджень чи розробок, а також у введенні
інтелектуальної власності в економічний оборот. Під впливом інноваційних
процесів змінюється структура суспільного виробництва, стабілізується
екологічне становище регіонів, пом'якшуються соціальні протиріччя і конфлікти.
При визначенні форм і методів державної участі в інноваційному процесі можна
виділити такі принципи:
-основна функція державних органів полягає не в керівництві ходом реалізації
інноваційного проекту, а в сприянні його учасникам у досягненні успіху,
координації інноваційної діяльності;
-відповідність головним національним пріоритетам у господарській, соціальній,
військовій, політичній, науково-технічній, економічній сферах, у забезпеченні
екологічної і національної безпеки;
-державні фінансові засоби відіграють роль каталізатора для залучення
недержавних інвестицій у проект, тендерів;
-надання державних кредитів під низькі відсотки з зобов'язаннями направляти
фінансові ресурси на кредитування інвестиційних і інноваційних проектів, що
забезпечують розвиток пріоритетних виробництв;
-регулювання міжнародних і регіональних аспектів інноваційних процесів;
-формування науково-інноваційної інфраструктури: забезпечується діяльність
інформаційних систем, виявляються юридичні, ділові і консультативні послуги,
кадрове забезпечення інновацій;
-регулювання соціальної й екологічної спрямованості інновацій, а також
підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності;
-державна підтримка інноваційної діяльності вимагає використання виділених
принципів при формуванні і розвитку технопарків України з урахуванням
конкретних регіональних особливостей.
Для перебудови економіки на іннваційний шлях розвитку необхідно створення
розгалуженої інноваційної інфраструктури. Під інноваційною інфраструктурою
мається на увазі весь необхідний спектр державних і приватних структур, що
дають розвиток і підтримку всіх стадій інноваційного процесу. Сюди входять:
виробничо-технологічні структури (технопарки, інноваційно-технологічні центри,
бізнес-інкубатори), об'єкти інформаційної системи (аналітичні, статистичні
центри, інформаційні бази і мережі), організації з підготовки і перепідготовки
кадрів технічного менеджменту, міжнародної економіки й ін., а також фінансові
структури (фонди бюджетні, позабюджетні, венчурні, та страхування), системи
експертизи (центри, здатні дати експертний висновок для виробників, інвесторів,
страхових служб), служби патентування, ліцензування і консалтингу та систем
сертифікації, стандартизації й акредитації.
Процес створення інноваційної структури забирає тривалий час. У таких країнах,
як США, Німеччина, Японія на це пішло 10-15 років. Створення ТП - справа не
одного десятіліття, але воно дозволить територіям і регіонам послідовно й у
комплексі вирішувати актуальні для них соціально-економічні завдання і згодом
приведе до виникнення на місцях нових науково-індустріальних міст, центрів
наукомісткого виробництва й інформації, що будуть відрізнятися високим рівнем
життя.
У світовій практиці склалися стандарти співвідношень ефективного функціонування
науково-технічного потенціалу. Мінімальне значення кадрової наукоємності
становить близько 0,4% науковців від загальної кількості працівників. Показники
загальної наукоємності ВВП розвинутих країн у цілому стабілізувалися в останні
десятиріччя. Так, в США, Японії та Німеччини цей показник установився на рівні
2,5-2,8%. За прогнозними оцінками, у 2015 p. він досягне в США і Японії 3%, але
можливо, що перевищення цього рівня економічно недоцільне, тому що подальший
розвиток п
- Київ+380960830922