РОЗДІЛ 2.
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД СТРУКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ: РЕАЛІЇ СТАЛИХ ТА ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ
2.1. Міжнародна практика державної структурно-інституційної політики: стан та сучасні тенденції
В ринкових умовах розвиток національного господарства, реального сектора - промисловості, сільського господарства, сфери послуг - не може розглядатися як функція стихії та покладатися тільки на принципи саморегуляції. Визначення орієнтирів розвитку суспільства, забезпечення стійких темпів економічного зростання можливо на базі оновлення форм і методів дії держави на економіку. Як свідчить міжнародний досвід, а також українська практика, оперування виключно обмеженими макроекономічними критеріями та нехтування інституційними підходами, активною структурною політикою ведуть до економічної, фінансової і валютної нестабільності, соціального розшарування, переважанню поточних цілей над перспективними та навіть втратою останніх. Все це висуває на перший план задачу аналізу сутності державного регулювання і формування нової концепції впливу держави на економічні процеси. Причому стосовно реалій транзитивних економік, в яких відбуваються глибокі соціально-економічні перетворення, процеси становлення ринкових структур обумовлюють особливо нагальну необхідність зміни ролі держави в економіці.
Можна погодитися із твердженнями методологічного плану, що "сучасна економіка будь-якої розвинутої держави - це складна, диференційована система взаємозв'язків" [80, C. 7], а також із тим, що "найбільш цінним у міжнародному досвіді є не комплект готових рецептів та рішень на всі випадки життя, а науковий підхід до проблем суспільного розвитку, базові принципи їх вирішення, висновки щодо співвідношення загально значимого та національно особливого" [81, С. 239].
Безумовною функцією держави є визначення орієнтирів промислової політики, пріоритетів розвитку, які повинні забезпечувати динамізм соціально-економічної системи в цілому, сприятливе місце в системі міжнародного поділу праці та прийнятні конкурентні позиції країни. Причому, "з переходом економічно розвинутих країн на засади нової економіки, базованої на знаннях, виробництво нових знань, нововведень трансформується у провідний економічний і соціокультурний уклад сучасного світового розвитку" [82, C. 61] (Про роль інтелектуального капіталу як нової економічної категорії Див.: [83, C. 129-133]). Але, як відзначають Ф.Шамхалов та В.Нечипоренко, "політика державної підтримки підприємництва може бути ефективною тільки в тому випадку, якщо вона є забезпеченою інституційно" [84, С. 56]. Такий підхід означає врахування й інформаційно-інноваційної природи сучасного розвитку. Тому сучасна структурна перебудова національної економіки в якості стратегічної цілі повинна переслідувати не модель індустріального типу суспільства, а постіндустріального, що потребує принципово нового підходу до формування макроекономічної динаміки господарської системи.
Ключовим елементом такої системи є інституційні засади ефективного функціонування бізнесових структур у відповідності до визначених суспільних орієнтирів розвитку. Як справедливо відзначається в економічній літературі, "фактична результативність кожного із підприємств у ринкових умовах господарювання, безпосередньо за впливу трансформаційних процесів та жорсткої конкуренції, об'єктивно залежить від ступеня розвиненості корпоративних форм підприємництва" [85, C. 72]. Йдеться як про законодавче забезпечення корпоративної діяльності, так і про формування підходів і традицій бізнесового управління та регулювання. Так, американський досвід свідчить про тісний зв'язок між загальнонаціональним шаром бізнесових традицій та тим, що трактується як індивідуальна "місія" корпорації, фірми. Причому реалізація такої "місії" відбувається за умов значно більш розвинутого фондового ринку та розпорошеного акціонерного капіталу, що значно більшою мірою, ніж в Україні, перетворює приватних агентів на представників суспільного інтересу (Докл. порівняння інституційних механізмів України та США див. у Додатку Г.). C.Роузфілд визначав економічні інститути як "організації, які встановлюють офіційні правила економічної поведінки та впроваджують механізми їх дотримання" [86, С. 20].
Не менше демонстративне значення для трансформаційної економіки має досвід розвинутих країн щодо інституційної підтримки малого та середнього бізнесу (МСБ). Серед видів допомоги та сприяння, які надаються представникам МСБ, є високі гарантії збереження приватної власності, широка господарська самостійність і свобода дій підприємців, підтримка добросовісної конкуренції і боротьба з монополістичною діяльністю, пільгове кредитування і фінансування, істотна допомога в наданні інвестицій. В результаті, як відзначають експерти, в середньому дрібні виробники одержують більший прибуток на власний капітал, ніж крупні виробники, а в макроекономічному масштабі невеликі комерційні структури багато в чому визначають темпи економічного зростання, структуру і якість валового національного продукту, формуючи його в об'ємі 40-50%, а в деяких галузях - до 70-80%, а також створюють сприятливі умови для оздоровлення економіки: розвивається конкуренція; створюються додаткові робочі місця, підвищується експортний потенціал; краще використовуються місцеві сировинні ресурси [87].
Сучасне розуміння необхідності проведення виваженої інституційної та структурної політики пов'язано також і з оцінкою функціональних рис відкритої економіки як такої, а також із балансом між такими ключовими функціями, як суверенітет та економічна взаємозалежність. Взагалі, економічна незалежність не носить абсолютного характеру тому, що міжнародний поділ праці робить національні економіки не просто взаємозалежними стосовно одна іншої - він перетворює їх на складові ланки єдиного глобального відтворювального процесу. Разом з тим, феномен відокремленості національних інтересів аж ніяк не зникає, навпаки, суперечності між економічними інтересами макрорівн