РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СИСТЕМИ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМ ВИРОБНИЦТВОМ
2.1. Система управління промисловим виробництвом як об’єкт оцінки
Система управління виступає основним об’єктом ОЕУПВ. Її оцінка вимагає в першу
чергу розуміння сутності такої наукової категорії як “система”, яка була
запропонована теорією систем у другій половині ХХ століття і використовується
як ключове поняття в усіх науках.
Система – це певна сукупність, множина взаємопов’язаних елементів, взаємодія
яких утворює стійку цілісність, появу нових інтегральних якостей та внутрішніх
закономірностей, які не притаманні її утворюючим компонентам окремо. Основними
рисами будь-якої системи є цілісність та інтеграція. Перше поняття фіксує
об’єктивну форму існування явища, тобто існування його як цілого, а друге –
процес і механізм об’єднання його частин. Ціле завжди більше суми частин, які
входять в нього. Це означає, що ціле не зводиться до суми його елементів, а
володіє новими якостями, виявляє так званий “інтегральний ефект” – ефект
синергії.
Система управління виробництвом – це різновид соціальної системи, основними
елементами якої є люди, їх норми, соціальні зв’язки, взаємодії і відносини.
Кожна соціальна система відрізняється від іншої характером своїх системотворних
елементів, способами їх зв’язку між собою. Внаслідок структурного упорядкування
її частин система характеризується стійкими зв’язками елементів.
Характеризуючи соціальні системи, і, зокрема, соціально-економічні, необхідно
насамперед вказати на їх максимальну складність порівняно з іншими системами:
біологічними, технічними, кібернетичними, екологічними тощо. Зумовлюється це
тим, що їх основний елемент – людина, має суб’єктивність і великий діапазон
вибору поведінки. Звідси випливають два наслідки: істотна невизначеність
функціонування соціальних систем і наявність меж керованості ними. Одну з
принципових особливостей соціальних систем становить наявність ціннісних
регуляторів, що відрізняє їх від інших типів систем.
Кожна конкретна соціально-економічна система органічно пов’язана з системою
більшого масштабу, із суспільством в цілому як макросистемою, детермінується
останньою, хоча й зберігає відносну самостійність. Існує ціла ієрархія
соціально-економічних систем: одна система може бути елементом системи більш
високого порядку, елементи будь-якої системи, в свою чергу, виступають як
системи нижчого порядку. Крім зв’язків координації в структурі
соціально-економічних систем значне місце посідають зв’язки субординації, які
детерміновані генезою одних частин цілого з іншими.
Розвиток соціально-економічних систем ґрунтується на спонтанних змінах та
цілеспрямованих впливах. До перших належать процеси самоорганізації,
саморегулювання, другі передбачають формулювання загальних цілей, стимулю-вання
їх досягнення. Кожна соціальна система характеризується не тільки наявністю
зв’язків та відносин між її елементами, а й нерозривною єдністю з оточуючим
середовищем (як природним, так і соціальним), у взаємодії з яким вона виявляє
свої властивості й цілісність.
З точки зору теорії самоорганізації в складних ієрархічних системах керуючі
рівні необхідні для фіксації зовнішніх збурювальних імпульсів, що виникають в
їх оточенні, обробки інформації про ці збурення, відбору внутрішніх імпульсів,
які дозволяють системі адаптуватися до зовнішніх впливів. Поява нових,
незвичних імпульсів породжує в системі додаткові зв’язки. Під загрозою
зруйнування внутрішньої структури відбувається самоорганізація системи, яка
призводить до формування в ній нового структурного елементу. Кожний із
складових елементів системи управління забезпечує певний тип реакції. Якщо
зовнішні імпульси характеризуються постійністю, то новостворений елемент
системи управління також стає постійним. У випадку, коли зовнішній імпульс
виявляється разовим, відповідний елемент системи управління втрачається після
зникнення зовнішнього впливу. У такий спосіб відбувається адаптація системи до
нових умов функціонування, зберігається її ідентичність самій собі [15].
Найвищим рівнем системи управління виробництвом в державі є система управління
народним господарством, яка в свою чергу складається з систем управління
галузями, регіональним виробництвом та систем управління виробничими
підприємствами. Згідно з Конституцією Україна є унітарною державою, якій
притаманна однотипна система територіальної організації державного управління
та місцевого самоврядування. До структурних елементів системи управління
народним господарством, які є вищими державними органами влади, належать
Президент та його адміністрація, Верховна Рада та Уряд України (Кабінет
Міністрів). Їх функції полягають у розробці і здійсненні стратегічних завдань
розвиту народного господарства. Галузевий рівень системи управління
виробництвом включає в себе міністерства та інші органи виконавчої влади.
На регіональному рівні, де стратегія влади втілюється в життя,
матеріалізується, деталізується до завдань місцевого значення, основною ланкою
місцевої вертикалі, на яку покладається виконання законів, указів, постанов,
завдань соціально-економічного розвитку регіонів є обласні та районні державні
адміністрації. Через ці державні структури чиниться вплив на нижчі рівні влади,
об’єкти управління всіх форм власності. До регіональних органів управління
належать також органи місцевого самоврядування та їх виконавчі комітети.
Системи управління виробничих підприємств формуються відповідно до структурного
поділу управління на нижню, середню та вищу ланку. Схематично система
управління промисловим виробництвом У
- Київ+380960830922