РОЗДІЛ 2
сОЦІАЛЬНА формА ПРОЦЕСУ ВИПРАВЛЕННЯ
З викладеного у попередньому розділі ми бачимо, що європейська філософія,
еволюціонуючи, приходить до подібності смислового наповнення понять “покарання”
та “виправлення”, яке полягає у спонуканні девіантної особистості до визнання
та засвоєння імперативного характеру моральності. У зв’язку з цим європейська
карна практика, починаючи з Нового часу, має приклади спроб створення
специфічних державних структур, які прагнули відповідали цьому змістові.
Криза таких інститутів, проаналізована вище, а також обмеженість їх у
реалізації філософськи обґрунтованої мети покарання, пояснюється, на нашу
думку, зокрема тим, що вони не враховували:
по-перше, складну діалектичну сутність особистості як суб’єкту та об’єкту
соціальних відносин;
по-друге, філософське бачення змісту покарання, який полягає у спонуканні
девіантної особистості до визнання та засвоєння категоричного моральнісного
імперативу шляхом комплексного соціального впливу на неї.
Виходячи з проблеми та задач нашого дослідження, а також приймаючи до уваги
викладене у першому розділі, ми вважаємо за необхідне більш чітко визначити
внутрішню та зовнішню форму виправлення (покарання), яка, якомога повніше
відповідатиме його філософському змістові.
Першою, на нашу думку, повинна бути з’ясована саме внутрішня форма -
методологія виправлення, тобто загальні принципи його соціального буття як
процесу. Стосовно зовнішньої форми, то зрозумілим досі є лише те, що вона, з
позицій сучасної соціальної філософії, повинна виражатися у специфічній
соціальній організації, соціальному інституті, який умовно може традиційно бути
названий “пенітенціарна система”. Він повинен бути елементом суспільства як
цілісної організації і, спрямовуючись на виправлення моральнісної сфери (зміст
покарання) особистості, послуговуватися внутрішньою формою.
2.1. Соціально-філософський компаративний аналіз передової пенологічної
практики
Приймаючи до уваги необхідність філософського визначення методології
виправлення (покарання) - його внутрішньої форми, а також викладене у першому
розділі, ми бачимо, що великими мислителями минулого загалом зазначалося, що
покарання лише тоді буде виразом справедливості, коли буде виходити принаймні з
трьох принципів:
відповідності покарання ступені шкоди, завданої особистістю соціуму;
відповідності покарання станові виправлення особистісної моральнісної сфери –
тобто ступені засвоєння особистістю імперативу моральності;
комплексного гуманного впливу на моральнісні якості особистості з боку найбільш
дієвих державних та недержавних ланок соціуму.
Як ми бачимо з 1.3., їх досить загальний характер став однією з головних
труднощів у численних спробах побудувати таку зовнішню форму, яка б,
послуговуючись цією філософською методологією, виправляла б моральнісну сферу
особистості.
Вирішуючи поставлену задачу щодо дослідження та чіткого визначення внутрішньої
і зовнішньої форми, що відповідала б змістові покарання (виправлення), яка є
наступною складовою філософського аналізу виправлення девіантної особистості,
ми не можемо уникнути соціально-філософського аналізу деяких емпіричних даних,
які характеризують принципи діяльності більш “просунутих”, тобто передових,
сучасних карних систем, які своєю задачею ставлять виправлення особистості.
Як показав огляд та аналіз літературних джерел [13, 34, 39, 84, 95, 112, 132,
136, 137, 149, 162, 163, 176, 181, 188, 190, 194, 211, 230, 231, 233 - 236, 241
- 243, 245], а також деяких демографічних показників (див. додаток А.), такі
“просунуті” карні системи є наявними у ряді пострадянських країн – Польщі,
Чеській Республіці, Угорщині, а також у країнах Балтії. На тлі інших карних
систем Європи, інститути цих країн відрізняються помітно більшою ефективністю
виправного впливу. Отже, з метою уточнення філософськи обґрунтованої
методології покарання – його внутрішньої форми, проведемо нижче їх
компаративний аналіз.
2.1.1. Компаративний аналіз методології виправлення у сучасних передових
конструктах європейського соціуму
Новітні виправні конструкти польського суспільства
Головною метою докорінно реорганізованої за період 1991 - 1993 рр. карної
системи Польщі сьогодні декларується “моральне поліпшення” особистості, а також
збереження гідності та здоров’я ув’язнених, формування в них почуття
відповідальності та навичок, які будуть сприяти подальшій їх інтеґрації у
соціум після звільнення [181, 112] – тобто мета цього інституту, як ми бачимо,
фактично збігається з філософськи визначною метою покарання-виправлення.
Проведений аналіз сучасної польської карної практики показує, у її методології
може бути виділено сім основних принципів:
принцип так званої “релаксації” [112], який полягає у поступовості процесу
реконструкції моральнісних якостей девіантної особистості на основі ставлення
до неї та змін її моральнісної сфери як найвищої цінності;
принцип комплексного впливу на девіантну особистість;
принцип первинної диференціації покарання за ступенем провини;
принцип соціальної відкритості карної системи;
принцип мінімально-необхідних термінів ізоляції девіантної особистості від
соціуму;
принцип зворотного зв’язку “карний інститут – девіантна особистість”;
принцип взаємовпливу “карний інститут – суспільство”.
Розглянемо ці принципи, а також методи впровадження з позицій
соціально-філософського аналізу.
Первинна диференціація покарання в Польщі забезпечується функціонуванням трьох
видів карних установ: відкритого, напіввідкритого і закритого – відповідно до
ступеня ізольованості девіантної особистості від соціуму. Це дозволяє
індивідуалізувати п
- Київ+380960830922