РОЗДІЛ 2
ВЖИВАНІСТЬ (ЧАСТОТА) ПРИСЛІВНИКІВ МІСЦЯ ТА НАПРЯМКУ У АНГЛОМОВНИХ ТЕКСТАХ
ХУДОЖНЬОЇ Й НАУКОВОЇ ПРОЗИ
2.1. Функціональний підхід до вивчення мови як дослідження функціонування
елементів системи
Усі мовні одиниці складають певну структуризовану систему, яка об’єднує їх в
єдине ціле. Вони відображають світ, що оточує людину, тільки в процесі
функціонування, тоді, коли відображаються їх сутнісні характеристики. Саме тому
“пізнання системи в аспекті функціонування її елементів та структури, тобто
об’єкта в цілому, виявляється необхідним, з одного боку, для структурного,
самого глибокого пояснення поведінки та характеристик об’єкта як цілого, а з
іншого, - для виявлення сутності самої системи, її структурних законів, що є
структурними законами функціонування об’єкта як цілого, сутністю другого
порядку, з якої може бути виведена і пояснена сутність першого порядку –
функціональні закони поведінки об’єкта” [173: 60-83].
Вперше теза про вивчення мовних одиниць з урахуванням їх функціональних
характеристик була представлена Р.О. Якобсоном, М.С.Трубецьким та С.О.
Карцевським у “Тезах Празького лінгвістичного гуртка” (1929). “До
лінгвістичного аналізу потрібно підходити з функціональної точки зору. Мова є
системою засобів вираження, яка слугує певній меті. Жодне явище в мові не може
бути вивченим без врахування системи, до якої воно належить [161].” Ідеї цієї
школи також підтримували та розвивали у своїх працях відомі чеські вчені В.
Скалічка та В. Гавранек, французький лінгвіст А. Мартіне [124], австрійський
психолог К. Бюлер [42], радянські мовознавці М.М. Кожина [100], Л. Ведєніна
[48], В.В. Виноградов [54], О.В. Бондарко [27; 29; 30; 31; 33; 35] та сучасні
українські лінгвісти В.В.Акуленко [2], І. Р. Вихованець [57], А. П. Загнітко
[85].
Ряд мовознавців у своїх роботах підкреслюють, що з допомогою функціонального
підходу досліджується реалізація мови в мовленні, надається можливість виявити
суттєві закономірності вживання лексичних одиниць щодо їх конкретних
функціональних властивостей [19; 118; 162; 165; 205]. У нашому дослідженні слід
особливу увагу звернути на вивчення функціонування як самих прислівників, так і
кожного з їх значень, що дасть підгрунтя для певних висновків про
закономірності функціонування системи прислівників місця та напрямку в цілому.
Згідно з деякими дослідженнями функціонування окремих груп лексем (див., напр.,
C.C. Хідекель, В.С. Перебийніс, І.М. Слонімська [195], І.К.Галаншина [65], Т.О.
Мізін [126], О.В. Василенко [46]), поняття функціонування лінгвістичних одиниць
включає в себе вивчення вживаності (частоти) та сполучуваності цих одиниць.
Частота розглядається як критерій класифікації фактів і порівняння
досліджуваних одиниць, як показник виявлення спільних та відмінних рис, як одна
з функціональних характеристик тексту. Під сполучуваністю розуміється здатність
слова поєднуватися в тексті з іншими словами.
Вважаємо за потрібне дослідити вживаність та сполучуваність прислівників у двох
функціональних сферах – художній та науковій прозі. Кожен з цих стилів, згідно
попередніх досліджень, характеризується своєрідністю вживання лексичних та
граматичних одиниць і категорій.
Вирішенню цих питань присвячуються такі розділи дослідження:
вживаність (частота) окремих прислівників місця та напрямку і значень кожного з
них, вплив функціонального стилю як на частоту кожного прислівника, так і на
частоту кожного значення в його структурі;
синтаксична сполучуваність прислівників місця та напрямку в текстах різних
стилів.
лексична сполучуваність прислівників місця та напрямку в текстах різних
стилів;
2.2. Частота як риса функціонування мовної одиниці
2.2.1. Методика дослідження. Беручи до уваги те, що перехід кількісних змін в
якісні є одним з універсальних законів діалектики і що кількість знаходиться в
єдності з якістю речей, явищ, досить логічно прийти до висновку про
необхідність при вивченні якісних особливостей мовних одиниць поєднувати
статистичні методи аналізу з дистрибутивними [155: 5]. Застосування
статистичних методів дає право відповісти на такі запитання: 1) чи істотні
розходження між частотами одного явища; та 2) чи однакові співвідношення частот
для різних явищ. Слід зазначити, що кількісні дані можуть бути використані для
вивчення якості досліджуваних мовних фактів, що відіграє велику роль у вивченні
лексичної семантики. Правомірність використання статистичних методів у
лінгвістичних дослідженнях як методики, яка допомагає встановити безпосередні
кількісні симптоми якісних моментів, знаходить підтримку в цілій низці робіт
(див., напр., В.Г. Адмоні [1: 62], В.С.Перебийніс [151], Б.М. Головін [59],
О.К.Митропольський [130], М.В.Арапов [9], Ю.А. Тулдава [188] та інші).
Дистрибутивно-статистичний метод має декілька варіантів. Зокрема, досліджувані
слова можна вивчати на рівні окремого слова, тобто їх вивчають у сполученні зі
словами, що найчастіше трапляються, і на рівні підкласів слів, тобто
контекстуальні партнери досліджуваних слів об’єднуються в семантичні підкласи.
Більшість досліджень даного напрямку базуються на аналізі частоти вживання
досліджуваної одиниці (див., напр., А.А. Вейлерт [49], S. Johansson [226], D.
Biber, S. Conrad, R. Reppen [214], M.A.K. Halliday, Z.L. James [221], G.Leech,
P. Rayson, A. Wilson [232]). Існує декілька процедур розподілу слів за ознакою
“частота”. Найбільш поширеними є класифікація лексики на основі абсолютної або
відносної частот слова. Доведено, що в будь-якій сукупності лексичних одиниць
завжди є невелика група слів з високою частотою вживання (ядро) і велика
кількість низькочастотних слів (периферія), а
- Київ+380960830922