РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ
У РОСІЙСЬКІЙ АРМІЇ ТА УЧАСТЬ У НЬОМУ МОЛОДІ (весна-літо 1917 р.)
1917 рік став переломним моментом в історії народів Східної Європи, оскільки процес розвалу Російської імперії створював реальну можливість здобути національну свободу народам, що століттями нею поневолювалися. Українці, які мали всі об'єктивні передумови для самостійного існування, одними з перших поневолених націй розпочали творення власної держави.
У перші місяці революції, тобто зразу ж після повалення царизму, на Україні найбільш активними борцями за її національні лозунги виявилися військові. Вони виступали під самостійницькими гаслами і стали каталізатором національно-визвольного руху /44/1)1. Успішному розгортанню національного руху в російській армії сприяло те, що особовий склад фронтів, дислокованих на Україні мав значну питому вагу українського елементу. Особливо значним український контингент був у складі Південно-Західного фронту, дислокованого на Україні. Станом на березень 1917 року на цьому фронті числилось 2281016 солдатів, офіцерів та військових урядовців /174/2)2. Третину від його загального складу, тобто 760338 чоловік становили українці. У складі Румунського фронту українці становили 1/4 частину від загальної чисельності /268/3)3.
Якщо прийняти загальну чисельність військових цього фронту в кількості 351191 чол., як це визначив радянський дослідник М.Френкін, то кількість українських солдатів і офіцерів на ньому мала б становити близько 88 тис. чоловік. Крім згаданих фронтів на території України знаходилися сильні військові залоги, штаби і різні допоміжні служби. Вони містилися у містах, містечках і навіть селах. У 44-х гарнізонах, розташованих у Київській, Подільській, Волинській, Бессарабській і прилягаючій до базування Чорноморського флоту Таврійській губерніях нараховувалося близько 452500 солдатів та офіцерів /174/4)4.
Всього ж у російській армії на початку 1917 року із 6798000 чоловік діючої армії і 2260000, що перебували у запасних частинах, українці становили 3,5 млн. чоловік /164/5)5.
Вже з перших днів революції українські військові у російській армії починають домагатися своїх національних прав. У військових частинах із переважаючим українським контингентом, в запіллі і на фронті, стихійно організовуються українські комітети, громади, клуби. Головними діючими чинниками і найбільш свідомими у цьому русі були українські інтелігенти, які переважно займали офіцерські посади молодшої та середньої командної ланки і українські селяни (були на посадах підстаршин і козаків) /255/6)6.
Найбільш активною серед них була українська молодь, зокрема, випускники шкіл прапорщиків, студенти та молоді вчителі. Вони виявилися у той час найбільше національно свідомими, продемонстрували великий ентузіазм та ініціативу в активізації національного руху у війську.
Насамперед, українська молодь була ініціатором культурно-освітньої праці серед вояків українців - початкової стадії українського національного руху в російській армії. Молоді старшини, офіцери та студенти організовували українські вистави, спільні читання періодичних видань та українських книг, брали активну участь у створенні українських громад, клубів, військових комітетів та рад. Зокрема у VІ-у корпусі ХІ-ї армії Південно-Західного фронту, де український контингент становив 80% усього складу, сотенні, полкові, дивізійні та корпусна ради складалися переважно з молоді. Члени рад обиралися солдатами, репрезентували їх і мали великий авторитет /21/7)7. Ради проводили енергійну національну та культурно-освітню працю серед солдатів: організовували віча, лекції та вистави. У 16-й дивізії VІ-го корпусу в квітні 1917 року під керівництвом молодих старшин Авраменка, Пилипенка та Уланівського був утворений український військовий комітет. Спираючись на українські військові ради цей комітет проводив освітню працю в частинах, даючи належну відсіч більшовицькій агітації /230/8)8.
У квітні 1917р. український національний рух захопив 13-ий Фінляндський стрілковий полк 49-го армійського корпусу ХI армії. Ініціаторами його були молоді офіцери і солдати /15/9)9.
Цілком самочинно відбувався процес українізації у 102-й піхотній дивізії 39 корпусу Окремої армії Південно-Західного фронту. У березні-квітні 1917 року у всіх частинах дивізії було засновано українські гуртки. А у штурмовому куріні цієї дивізії, де українці становили від 60 до 80% по сотнях згодом було утворено курінну раду. Незважаючи на те, що у справі українізації була заангажована сама молодь, курінна рада виявила активність з перших же кроків. Курінь було проголошено українською частиною під назвою "102-й Український курінь смерті" /22/10)10. В березні-травні розпочинається українізація окремих військових частин VІІ-ї армії Південно-Західного фронту. А найбільш національно-свідомими та організованими тут виявилися вояки-українці 52-ї та 56-ї піхотних дивізій. Значна заслуга у цьому належала молодим підстаршинам-українцям. Саме вони розпочинали освітню працю серед українських вояків та налагоджували зв'язки між полками дивізій та артилерією, де також зосереджувалося багато українців /237/11)11.
Поступово український національний рух охопив і Румунський фронт, до якого входили ІV-а, VІ-а і ІХ-а російські армії, а з 25 червня у його склад була передислокована ще VІІІ-а армія /214/12)12. Найперше українські організації виникли у VІ-й армії. Тут в окремих ротах і батареях організовувалися українські громади, культурно-просвітні комісії та бойові комітети. Яскравим прикладом активного розгортання національного руху у війську була діяльність молодих українських старшин у 1-му кінному Лубенському полку /20; 221/13).
У березні 1917р. розпочався стихійний процес українізації IХ російської армії Румунського фронту. У 48-й піхотній дивізії 24-го армійського корпусу та у 65-й піхотній дивізії 26-го армійського корпусу національну культурно-освітню діяльність спрямовували офіцери /16/14)13
Успішно проход
- Київ+380960830922