РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМ ТА УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ ТЕХНОПАРКІВ В УКРАЇНІ
2.1. Аналіз організаційно-економічних засад функціонування технопарків
У складний для України період становлення ринкових відносин, одним з найважливіших завдань є збереження і відновлення науково-технологічного та промислового потенціалу країни, що створить умови для переходу економіки на переважно інноваційний шлях розвитку.
Низький технічний рівень виробничої бази промисловості, слабке фінансування державою науково-дослідних робіт, несприйнятливість економіки в цілому до науково-технічних інновацій не дають можливості подолати несприятливі тенденції соціально-економічного розвитку країни.
Інноваційна активність промислових підприємств стримується відсутністю власних коштів, існують труднощі із сировиною і комплектуючими, недостатня державна підтримка вітчизняного виробника поєднується з активним проникненням на український ринок західних фірм. На зовнішніх ринках Україна зберігає роль постачальника сировини і ринку збуту для західних країн. Технологічний розвиток вітчизняної промисловості усе більше залежить від іноземних інвестицій та інтелектуальної продукції інших країн. З 1990 року частка металургії, а це найбільш енергоємна галузь, що споживає сьогодні майже 40 % усієї споживаної промисловістю електроенергії і відповідну частину природного газу, виросла з 9,4 % до 30,4 %. У той же час майже вдвічі скоротилася частка машинобудування і харчової промисловості, у 7,5 разів - легкої промисловості.
Виправити цю ситуацію можна виключно на основі політики економічного росту, а інструментом, що забезпечує її реалізацію на сучасному етапі, є державна інноваційна політика.
З позицій сьогоднішнього дня головна мета державної політики повинна полягати в підвищенні ефективності і конкурентоспроможності вітчизняної промисловості на зовнішньому і внутрішньому ринках і переході її на цій основі в стадію піднесення. Першочерговою задачею є зниження сировинних і енергетичних витрат на одиницю продукції, забезпечення випереджаючих темпів зростання обсягів наукомісткої продукції машинобудування, для якої характерний високий рівень технологій, а також легкої і деревообробної промисловості - галузей із традиційно швидким оборотом капіталу при збереженні темпів росту в базових галузях, зокрема металургійній і хімічній.
В машинобудуванні для України такими галузями є виробництво авіаційної і ракетно-космічної техніки, суднобудування, енергетичне і сільгоспмашинобудування, автомобілебудування, електронна техніка і засоби зв'язку.
На інноваційні процеси в Україні негативно впливає кризовий стан науки. Якщо в розвинутих країнах на науку витрачається 2-5 % валового внутрішнього продукту, то в Україні при узаконеному фінансуванні на рівні 1 % валового внутрішнього продукту обсяги фінансування в 1999-2001 роках практично становили 0,4-0,5 %. Ситуація ускладнюється труднощами з одержанням кредитів у інноваційних фондах, високим рівнем облікових ставок кредитів у комерційних банках, що робить нерентабельними будь-які значні інвестиції в інноваційні проекти з досить тривалим строком окупності.
Одним з найголовніших пріоритетів економічного розвитку України на сьогодні є розроблення моделі національної економіки, адекватної як українським традиціям, так і сучасним світовим тенденціям. Невід'ємною складовою частиною такої моделі є науково-інноваційна сфера, завдяки якій країни - світові лідери створили свої сучасні динамічні соціально-економічні системи. Україна повинна реалізувати власний науково-технологічний потенціал, тому що нагромадження інвестиційних ресурсів і відповідні структурні зміни в економіці становлять тепер основу інноваційного розвитку сучасного суспільства.
Це пов'язано з рядом об'єктивних факторів. По-перше, у сучасному світі інноваційний потенціал є головною ланкою соціального й економічного відновлення країни. По-друге, у глобальній економіці, обличчя якої визначають новітні технології, існуюча науково-технологічна база України може стати однією з головних конкурентних переваг у боротьбі за місце в світовому економічному просторі. По-третє, саме від розвитку цієї сфери залежить місце країни в міжнародній системі розподілу праці [57;84;85].
Інноваційна активність підприємств багато в чому визначає інвестиційний потенціал країни. Реалізація інноваційних проектів у сукупності з упорядкуванням правових відносин у сфері інтелектуальної власності забезпечить формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні, дасть можливість значно збільшити як зовнішні, так і внутрішні інвестиції. Не менш важливим є і те, що, крім суто фінансового ефекту, участь України у світових глобальних проектах стимулює розвиток усіх супутніх галузей у найбільш перспективних напрямках, наприклад транспортних мереж, інформаційних технологій, систем зв'язку і управління, сприяє розвитку нових форм організації науки і виробництва, якими в сучасних умовах є національні технопарки.
Виходячи із світового досвіду зарубіжних аналогів, вважаємо, що в Україні як у сфері економіки, так і у сфері науково-дослідної діяльності склалися сприятливі умови для впровадження нової організаційно-правової форми розвитку економіки регіонів - технопарків як найбільш розвиненої форми об'єднання академічної науки та науки вищих навчальних закладів з промисловим виробництвом.
У зв'язку з цим у найближчий час для забезпечення правової бази функціонування технопарків необхідно розробити й прийняти закон про інтелектуальну власність, який закріпив би загальні принципи правової охорони об'єктів та суб'єктів творчої науково-технічної діяльності, розробників науково-технічних нововведень, а також визначив би порядок захисту інтелектуальної власності. Впровадження цього закону в життя забезпечить реалізацію ринкових відносин у науково-технічній сфері, створить ринок науково-технічної продукції, дасть імпульс подальшому розвитку науково-технічного потенціалу.
Державне регулювання інноваційної діяльності не ті