Розділ 2
матеріали і методи дослідження
2.1. Узагальнена характеристика клінічного матеріалу
В умовах гастроентерологічного відділення стаціонару 4-ї клінічної лікарні і
кабінету обстеження учасників ЛНА на ЧАЕС 4-ї поліклініки нами обстежено 126
хворих на ПВДПК, асоційовану з НР: 70 хворих на ПВДПК, що зазнали дії
іонізуючого випромінювання (основна група), 56 хворих на ПВДПК (група
зіставлення), а також 30 практично здорових осіб, близьких за віком і статтю.
Вікова характеристика обстежених осіб подана у таблиці 2.1.1.
Таблиця 2.1.1
Вікова характеристика хворих основної групи, групи зіставлення і практично
здорових
Групи обстежених
Кіль-кість обсте-жених
Вік в роках (абс.число і в %)
До 20р.
21-30р.
31-40р.
41-50р.
51-60р.
Стар-ше 60р.
Хворі на ПВДПК
(група зістав- лення)
56
(100%)
7 12,5%
7
12,5%
14
25%
15 26,8%
9
16%
4 7,2%
Хворі на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання. (основна група)
70
(100%)
5,8%
22
31,4%
29
41,4%
15
21,4%
Практично здорові
30 (100%)
3,3%
10
33,3%
23,4%
23,4%
16,6%
З таблиці 2.1.1. свідчить, що найбільша кількість хворих на ПВДПК перепадає на
працездатний вік від 30 до 50 років (51,8%), особливо у хворих, що зазнали дії
іонізуючого випромінювання (72,8%).
Середній вік хворих на ПВДПК склав 39,71±1,77 років, тоді як у хворих на ПВДПК,
що зазнали впливу іонізуючої радіації – 43,44±0,99 років (р>0,05), практично
здорових осіб – 38,86±2,47 років (р>0,05).
Тривалість захворювання обстежених хворих показано у таблиці 2.1.2.
Таблиця 2.1.2
Розподіл хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки
по тривалості захворювання
Клінічні групи
Кіль-кість хворих
Тривалість захворювання в роках
(абс.число і в %)
До року
1-5 р.
6-10 р.
понад 10 р.
Основна група
70
2 (2,9%)
15 (21,4%)
25 (35,7%)
28 (40%)
Група зіставлення
56
14 (25%)
22 (39,3%)
7 (12,5%)
13 (23,2%)
Проводячи аналіз поданих даних, слід відмітити, що найбільша кількість хворих
на ПВДПК була з тривалістю захворювання 1-5 років. Тоді як у хворих на ПВ ДПК,
що зазнали дії іонізуючого випромінювання найбільша кількість хворих з
тривалістю захворювання понад 10 років. Звертає увагу, що у більшості хворих ,
що зазнали дії іонізуючого випромінювання, пептичну виразку було діагностовано
в перші роки після аварії на ЧАЕС.
2.2. Методики дослідження
Всі хворі, що знаходились під нашим спостереженням, підлягали ретельному
традиційному клінічному обстеженню, динамічному спостереженню і вивченню
клінічних, інструментальних, біохімічних показників за розробленими
алгоритмами, які дозволяють визначити характер перебігу захворювання.
Особливістю клінічного спостереження є заповнення хворими анкет, що дозволяють
оцінити психофізіологічний стан хворого.
Клінічне обстеження хворих на ПВ включало загальноприйняті методи обстеження
органів і систем з врахуванням супутньої патології. Лабораторні методи:
загальні аналізи крові, сечі, калу, аналіз калу на приховану кров, визначення
діастази сечі і крові, цукру сечі і крові, електролітів крові, білірубіну крові
і його фракцій, загального білку сироватки крові, індикаторних ферментів крові
і аланін-, аспартатамінотрансферази, лужної фосфотази, тимолової проби. Всім
хворим реєструвалася ЕКГ в 12 відведеннях.
Хворим проводилось ендоскопічне дослідження за допомогою
фіброгастродуоденоскопа ГД-Б-ВО-4 ЛОМО. Дослідження кислотоутворюючої функції
шлунка проводилось за допомогою індикатора кислотності шлунка (ІКШ-2 ).
Визначення розмірів і Ехо-структури печінки, жовчного міхура і підшлункової
залози проводилося ультразвуковим методом з використанням апарату Ап-1000 та
секторного сканеру.
Діагноз “пептична виразка дванадцятипалої кишки” був виставлений на основі
МКХ-Х перегляду.
Психологічний стан хворих вивчався за допомогою психодіагностичних методик, які
у сукупності дозволяють визначити психологічні особливості особистості [90]:
Ч.Д.Спілбергера, Ю.М.Ханіна [7], Айзенка [41], Міні-Мульт – скороченого
варіанту стандартизованого багатофакторного методу дослідження особистості
(ММРІ) [7, 41, 114].
Шкала тривоги створена С.D.Spielberger у 1970 та модифікована Ю.М.Ханіним
(1976) для визначення особистісної та ситуативної тривожності. Автори
розрізняють тривожність як рису особистості та тривогу як стан, який
обумовлений зовнішніми впливами та особистісною тривожністю. Оцінка стану
реактивної і особистісної тривожності проводилася в балах. Так, до 30 балів –
низький рівень тривожності, 31-45 – помірний, 46 і вище – високий [7].
Тест ММРІ (Minnesota Multiphasic Personality Inventory) було запропоновано
S.Hathway та J.MoKinley у 1940-1950 роках. ММРІ – втілення типологічного
підходу до вивчення особистості. Складається з 550 тверджень. Нами
використовувався скорочений варіант методики багатофакторного дослідження
особи, адаптованого Ф.Б.Березіним та М.П.Мірошніковим (тест Міні-Мульт), що
складається з 71 твердження, які утворюють 8 основних і 3-х корегуючих шкал,
дозволяє оцінити профіль особистості з виявленням характерних психологічних і
психопатологічних особливостей обстежених, а також ступінь емоційного
напруження. Значення профілю по двом шкалам і більше, вище 70 балів,
розцінювався як показник емоційної напруженості (ЕМ). 71-80 Т-балів – емоційна
напруженість І ступеню, 81-90 Т-балів – емоційна напруженість ІІ ступеню, 90 і
більше Т-балів – емоційна напруженість ІІІ ступеню [ 64].
Основні шкали:
1 – Hs - іпохондрії, визначає близькість респондента до астеноневротичного
типу. Такі хворі інертні, пасивні, сприймають все на віру, повільно