РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ВІДНОСИН ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ
ЗІ СПОЛУЧЕНИМИ ШТАТАМИ У 80-і РОКИ
2.1. Зміцнення англо-американського особливого партнерства
У другій половині ХХ століття англо-американські відносини мали пріоритетне значення при формуванні та проведенні британської зовнішньої політики. Тісна співпраця між Великою Британією та США, яка встановилася в ході Другої світової війни, а також спільна філософія [76, С. 63-72], визначили особливий характер двосторонніх контактів й надалі. На початку 70-х років, у зв'язку зі вступом Англії в Європейське Співтовариство, намітилася тенденція до поступового переходу від особливих до природних відносин між Лондоном і Вашингтоном, прихід до влади кабінетів Г.Вільсона-Дж.Каллагена відзначився спробами повернення до тісного союзу двох країн.
Перед урядом М.Тетчер лежало два шляхи: або продовжити політику попереднього консервативного кабінету і формувати особливі відносини не зі Сполученими Штатами, а із Західною Європою; або віддати перевагу все-таки подальшому зміцненню англо-американських зв'язків. У передвиборчому маніфесті консерваторів 1979 року зверталась велика увага на Європейське Співтовариство й необхідність Великій Британії грати більш конструктивну роль в інтеграційних процесах, у той час як перспективи англо-американського співробітництва не висвітлювалися [8]. Тому спочатку склалося враження про спадкоємність політики консерваторів і їхніх пріоритетів у зовнішньополітичній сфері.
Поглибленню відносин Великої Британії зі Сполученими Штатами наприкінці 70-х років перешкоджав також той факт, що в період президентства Дж.Картера (1977-1980 рр.) авторитет США на міжнародній арені помітно похитнувся. В основі кризи американської зовнішньої політики були невдалі спроби Вашингтона протягом декількох місяців звільнити 52 американських заручників, захоплених в аеропорту Тегерана іранськими терористами у квітні 1980 року, а також відсутність твердого лідерства Сполучених Штатів у протистоянні радянській експансії.
Проте вже на початку 80-х років стало очевидним, що головним принципом зовнішньої політики уряду М.Тетчер є прагнення розвивати і зміцнювати особливе партнерство Великої Британії зі Сполученими Штатами. Реалізація поставленої мети - сильна Британія у вільному світі [8] - пов'язувалася консерваторами саме з поглибленням військово-політичної співпраці з Вашингтоном. Важливу роль у формуванні цього курсу зіграла також позиція англійського прем'єр-міністра М.Тетчер, яка була твердо переконана в необхідності збереження особливих відносин із США як найближчим і надійним союзником Великої Британії.
Проамериканська позиція М.Тетчер будувалася з наступних переконань. По-перше, США були головним партнером Британії в справі забезпечення ефективної оборони британських островів. По-друге, тісний союз із наддержавою підвищить значення Лондона у світових справах. По-третє, на правах найближчого друга Британія зможе впливати на американський курс на міжнародній арені, коректуючи його згідно з англійськими інтересами. І по-четверте, М.Тетчер ближче за духом були американці з їх ощадливістю і прагматизмом, чим філософи-європейці. Особистісний фактор узагалі мав для англійського прем'єр-міністра особливе значення: вона прагнула завоювати не тільки прихильність, але й дружбу американських президентів.
Тому англійський прем'єр-міністр із великим ентузіазмом вітала перемогу Р.Рейгана на виборах у США в листопаді 1980 року. М.Тетчер уже була знайома з новим американським президентом, із яким двічі зустрічалася як лідер опозиції: "Я була вражена теплотою, чарівністю й повною відсутністю вдавань, які випромінював Р.Рейган - рисами, що незмінно були присутні в американському президенті й надалі" [63, P.159]. У свою чергу майбутній президент теж був задоволений зустріччю з першою жінкою - головою Консервативної партії Великої Британії. "Ця жінка відразу ж мені сподобалася, - згадує Р.Рейган, - вона була привітна, жіночна, граціозна й розумна" [56, C.206].
Крім людських симпатій лідерів двох країн зближували спільні погляди в галузі ідеології, політики й економіки. В ідеологічному плані обоє поділяли антикомуністичні переконання, а також необхідність ведення переговорів Схід-Захід тільки з позиції сили. У політичних відносинах Р.Рейган і М.Тетчер прагнули підняти авторитет своїх країн у світі, відродити національну гордість шляхом твердого й рішучого керівництва. Схожість спостерігалася й в економічних теоріях лідерів двох країн, які спиралися на принципи монетаризму, свободу приватного підприємництва й обмеження державного регулювання.
Символічним став той факт, що саме М.Тетчер виявилася першим іноземним гостем, яка здійснила офіційний візит до щойно обраного президента США. Англійський прем'єр-міністр розраховувала, що перший відвідувач стане й найближчим другом, і союзником Вашингтона. Після взаємних запевнень у проведенні спільної політики, спрямованої на захист свободи в усьому світі, газета "Вашингтон пост" відзначала, що важко пригадати час, коли погляди американського президента й англійського прем'єр-міністра були такі близькі не тільки у сфері економіки, але й у сприйнятті світу в цілому [114, P.13].
Головними на порядку денному були питання оборони Заходу та погіршення міжнародної ситуації. У зв'язку з розміщенням Радянським Союзом у Європі нових ядерних ракет СС-20 і введенням військ до Афганістану у відносинах Схід-Захід знову виникло напруження, яке ознаменувало закінчення періоду розрядки. При Дж.Картері було прийнято подвійне рішення НАТО про розміщення нових американських ракет у Західній Європі на противагу радянським СС-20 й одночасне продовження переговорів про скорочення ядерної зброї, а також введення економічних санкцій проти СРСР.
Однак саме з Р.Рейганом було пов'язане поновлення "холодної війни" з використанням риторики, характерної для кінця 40-х - початку 50-х років ХХ століття. Американський президент виступив із різкою критикою політики розрядки й підписаних у 70-і роки договорів ОСО-1 і