РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РЕГІОНІ
2.1.Сутність регулювання зовнішньоекономічної діяльності в регіоні
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в різних регіонах набуває значних
особливостей. Найбільш розвиненим таке регулювання є у Європі. Об'єднана в
межах Євросоюзу більша частина Західної Європи проходить процес значної
трансформації у першу чергу на регіональному рівні, адже ті географічні
категорії, що використовувалися раніше, означають зараз лише віддаленість від
екватора, а не спеціалізацію та характерний перелік факторів виробництва.
Регіональні процеси, що мають місце в межах Євросоюзу, принципово відрізняються
від аналогічних в інших інтеграційних формуваннях. Цьому у значній мірі сприяла
Хартія регіоналізму, яка була ухвалена Європарламентом у 1988 році [60]. Згідно
з цим документом регіон визначається як гомогенний простір, що має
фізико-географічну, етнічну, культурну, мовну спільність, а також спільність
господарських структур та спільну історичну долю. Це є компромісом, який був
досягнутий у ході обговорення Хартії, однак з юридичної та економічної точки
зору термін "регіон" за Хартією немає конкретності.
Досить важливим елементом для формування уявлення про європейський регіоналізм
може служити "гомогенність", яка передбачає наявність значної кількості
спільних рис регіону у складній територіально-ієрархічній структурі Євросоюзу.
Як наслідок, з кінця 80-х років почалося поступове формування концепції "Європа
регіонів", яка мала мету: визначити місце регіонів в ЄС. Декларування
європейської регіональної єдності на національному рівні розуміють по-різному.
Це зумовило виникнення трьох основних точок зору на бачення "Європи регіонів".
1. Внаслідок поступового відмирання ролі та значення національних держав
передбачено формування Єдиної Європи, яка матиме лише два рівні:
наднаціональний та регіональний. Ця точка зору здобула назву радикального
регіоналізму, однак вона не знаходить великої кількості прихильників тому, що
має виключно спрощену структуру, яка вимагає застосування радикалізму на всіх
інших рівнях, які були покладені в основу Хартії.
2. "Європа регіонів" представлене як трьохступеневе формування, яке передбачає
три рівні: Євросоюз, національна держава, європейські регіони. Якщо під
останнім розуміти внутрішні регіони, які через різні параметри держав можуть
збігатися чи різнитися за своїми параметрами, то виникає цілком зрозуміле
питання про незіставність внутрішніх рівнів.
3. "Європу регіонів" розглядають як інтенсифікацію міжрегіональної економічної
співпраці. Існує передбачення, що за певних умов стимулювання з боку
євроструктур та фондів відбудеться процес поступового зростання регіонів, які
мають прикордонне (щодо національних кордонів в межах ЄС) положення. Підходів
тут може бути два: перший полягає у стрімкому зростанні прикордонної економіки
через надання конкурентних переваг фірмам, що діють в межах транскордонного
співробітництва, другий - у розвитку гармонізації відносин на
соціально-культурному та інфраструктурному рівнях.
У практиці міжнародних економічних досліджень немає готових рецептів щодо
визначення єдиних регіональних моделей швидкого економічного зростання, однак
існують такі форми локальної організації розвитку, які пройшли надійну
апробацію в країнах з різним соціально-економічним рівнем. Перспективними для
постсоціалістичних країн, і, перш за все, для України, можуть бути не тільки
єврорегіони та вільні економічні зони, а й кластери та технопарки.
В.І. Чужиков пропонує побудувати “Теоретичну модель регіоналізації світу”. В
основу теоретичної моделі регіоналізації було покладено декілька методологічних
ідей:
1) Системність. Будь-яка суспільно-економічна модель утворює структуру, основні
елементи якої тісним чином пов’язані одне з одним і взаємозалежать одна від
одної. Порушення хоча б одного з елементів спричинює зміну всієї структури.
Наприклад, фінансова криза у Південно-Східній Азії у середині 90-х років ХХ ст.
суттєво вплинула не тільки на виробництво у цих країнах, але й на
товаровиробників комплектуючих в Європі та Латинській Америці.
2) Ієрархічність. Базові складові, що утворюють фундамент моделі, мають різні
форми управління, але істотно впливають на регіональні та субрегіональні
структури, яким вони підпорядковуються.
3) Динамічність. Модель допускає значні зміни, що можуть порушити характер
регіональних процесів (Світові регіони, кластери тощо), однак в цілому вони не
суперечать основній концепції побудови.
4) Відкритість. Модель регіоналізації носить відкритий поліструктурний
характер, а тому передбачає наявність на будь-якому рівні багатьох
технологічних, економічних та політичних зв'язків.
5) Стійкість. Вона пов'язує регіони в єдину цілісність і забезпечує високий
ступінь здатності до саморегулювання.
Теоретична модель регіоналізації світу представлена на рис.2.1.
Приклади застосування
Географічний
підхід
Інтеграційний підхід
Мета-регіони
Північна Америка, Африка, Європа, Азія
Світове господарство в цілому чи окремі його складові
Мега-регіони
Західна Європа, Південна Європа, Східна Європа, Центральна Європа, Центральна
Америка
ЄС, НАФТА та інші
Макро-регіони
Україна, Франція, країни Балтії
Господарський комплекс країни
Мезо-регіони
Економічні регіони України (Донбас, Полісся, Карпатський тощо)
Територіально-виробничі об’єднання
Мікро-регіони
Західний Донбас, Чернігівське Полісся
Мікрорегіональні об’єднання
Локальні регіональні утворення
м.Черкаси,
м.Луганськ
Комбінати, об’єднання тощо
Рис.2.1. Теоретична модель регіоналізації Світу
Беручи до уваги теоретичну модель регіонал
- Київ+380960830922