РОЗДІЛ 2
Основні напрями розвитку та регулювання міжнародного науково-технічного трансферу
2.1. Сучасні форми міжнародних науково-технічних відносин у сфері обміну
Сучасні канали науково-технічного обміну поділяються на дві великі групи: некомерційні і комерційні, для яких характерні свої методи, форми, засоби передачі технології.
Некомерційні засоби передачі технології відносяться переважно до науково-технічного обміну в широкому його розумінні і реалізуються при передачі науково-технічної інформації (продукції) чи в науково-технічному співробітництві. По каналам некомерційного обміну передаються знання і зведення науково-технічного, інформаційного і рекламно-технічного характеру, що дозволяють навчати і готувати фахівців у визначених галузях виробництва, орієнтуватися в напрямках розвитку науки і техніки, аналізувати стан і перспективи розвитку науки, техніки і виробництва. Під некомерційний обмін науково-технічною інформацією ( продукцією ) підпадають різного роду зведення, матеріали і публікації загальнодоступного характеру, а також інформація про технології, яка дозволяє привернути до них інтерес, зрозуміти їх техніко-економічні переваги, але яких недостатньо для використання у виробництві без одержання додаткових даних про технологію на комерційній основі. Некомерційний обмін поширюється і на наукові відкриття, які розкривають нові теоретичні принципи науки, закономірності, що об'єктивно існують у природі, властивості і сили матеріального світу, відкриття не можуть бути передані в приватну власність їх авторам чи стати предметом купівлі-продажу, оскільки, по-перше, вони є загальнолюдським надбанням і, по-друге, для них ще не розроблені конкретні способи їх технічного застосування, які здатні приносити прибуток.
Науково-технічний обмін у некомерційній формі відбувається за допомогою: науково-технічних публікацій (книги, огляди, реферати, статті, патентні фонди, збірники і т.д.); проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів, семінарів; створення центрів науково-технічної інформації, національних і міжнародних банків ліцензійних даних, організації технічного навчання в системі утворення і перепідготовки кадрів; взаємних візитів і ділових контактів вчених і фахівців; спостереження і спрямованого збору науково-технічної інформації у конкуруючих фірм і організацій; обміну інформацією по каналам науково-технічного співробітництва організацій у відповідних областях науки і техніки.
Одержувана по некомерційних каналах науково-технічна інформація і знання, як правило, не містять зведень, що стосується обробки, виготовлення і застосування конкретної продукції, передачі прав на користування технологією, технічної документації, виробничого досвіду, надання технічної допомоги. На думку ряду економістів, застосування лише комерційних засобів обміну для передачі знань, досвіду і зведень науково-технічного й інформаційного характеру могло б надзвичайно ускладнити процес нагромадження і передачі знань, застопорити технічний прогрес і освіту в суспільстві. Тому при некомерційних формах передачі не враховується реальна вартість переданих знань, а лише оцінюються витрати, пов'язані з підготовкою, публікацією, копіюванням, пересиланням переданих матеріалів.
Комерційні засоби науково-технічного обміну пов'язані з операціями по торгівлі науково-технічними знаннями і застосовуються при передачі технологій виготовлення продукції й удосконалювання виробництва. Як товари тут виступають продукти інтелектуальної праці у вигляді винаходів, ноу-хау, корисних моделей, промислових зразків, селекційних досягнень, товарних знаків, знаків обслуговування, технічної документації, програм для ЕОМ, баз даних, топологій інтегральних мікросхем. У комерційний оборот ці товари надходять на основі угод купівлі-продажу або на основі надання тимчасових прав на користування, а також надання послуг типу інжиніринга. При цьому передача науково-технічних знань відбувається як за допомогою прямих угод, коли умови передачі і використання конкретних науково-технічних досягнень обмовляються в самостійному договорі, так і в складі різних комерційних справ, коли передача технології здійснюється як супутня операція.
Торгівля науково-технічними знаннями здійснюється шляхом застосування системи різних форм і методів, найбільш розповсюдженими з який є наступні.
Закупівля зразків нової техніки за рубежем застосовується з метою проведення випробувань різних машин, приладів, виробів, матеріалів, зіставлення їх з вітчизняними аналогами і при необхідності доробки власної продукції до рівня передових зразків. Іншою метою покупки зразків може бути їх копіювання для створення власного виробництва, при цьому, однак, не повинні допускатися порушення прав власників інтелектуальної власності. Варто також враховувати, що організація виробництва виробів на базі зразків вимагає великих витрат на НДДКР, а скопійовані вироби по своїх технічних і економічних параметрах виявляються, як правило, гірше оригіналів.
Самостійною і дуже поширеною формою міжнародного технологічного обміну є інжиніринг (торгівля інженерно-технічними послугами). Виділення інжиніринга в самостійний вид підприємницької діяльності було обумовлено необхідністю узагальнення і залучення науково-технічних знань і світового досвіду у певні галузі сучасного виробництва для комплексного рішення науково-технічних і виробничих проблем, у тому числі суміжних галузей, які знаходяться на стику. Інжиніринг припускає надання на основі договору чи комплексу окремих видів інженерно-технічних послуг, пов'язаних з дослідженнями, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, удосконаленням наявних виробничих процесів аж до упровадження виробу у виробництво.
Інжинірингова діяльність підрозділяється на проектно-консультаційну, підрядну й управлінську.
Проектно-консультаційна діяльність полягає у виконанні замовлень на техніко-економічні дослідження й обґрунтування розвитку н