Розділ 2
Компліментарна модель подолання регіональних асиметрій в ЄС
2.1. Європейська модель ідентифікації регіональних асиметрій
Сучасний Європейський Союз є найбільшим у світі інтеграційним угрупованням, до
складу якого входять 25 країн (2004) з населенням понад 450 млн. жителів (США –
276, Японія – 125), з площею майже у 4 млн. км2 (США – 9,1 млн., Японія – 0,4
млн.) та створюваним валовим внутрішнім продуктом у 9,1 трл. дол. (за паритетом
купівельної спроможності), у той час як аналогічний показник в США дорівнював
8,9 трл. дол. та в Японії – 3,2 трл.*
[* Власні розрахунки, що були здійснені за даними [Доклад о развитии человека,
2001], [Информационно-аналитический справочник]. Разом з тим, показники ВВП, що
розраховуються за паритетом купівельного стандарту (Purchasing power standart)
чи атласної методики Світового банку можуть відрізнятися від наведених вище
цифр. ], 2001) [37, с. 11]. Разом з тим, Європейський Союз має значні переваги
в розподілі та перерозподілі результатів національного виробництва на всіх
чотирьох рівнях його ідентифікації: локальному, регіональному, національному та
наднаціональному. Така структура зближення різних на момент інтеграції
національних господарств є унікальною в усьому світі, а наслідки здійснення
системних реформ в усій поліструктурній моделі ЄС є найбільш вражаючими серед
постіндустріальних держав світу та їх інтеграційних угруповань (Див. додаток
А).
Процес зближення соціально-економічних моделей держав Європейського Союзу та
долання регіональних асиметрій в ньому напряму випливають з Амстердамського
договору про його заснування, в якому чітко визначаються цілі ЄС:
створення міцного союзу народів Європи;
сприяння збалансованому та тривалому економічному прогресу завдяки ліквідації
внутрішніх кордонів, посилення економічної та соціальної взаємодії;
розвиток співробітництва в юридичній сфері;
збереження та примноження загального добробуту [36].
Визначення характеру та напрямків зближення держав-учасниць має приходити через
всю систему правових актів та розроблених на їх основі соціально-економічних
заходів, реалізації різнорівневих проектів тощо. Разом з тим, реальна
конвергенція країн в межах ЄС можлива за умов імплементації так званого
«спільного доробку (Acquis communautaire), який являє собою сукупність спільних
прав і зобов’язань, обов’язкових до виконання в усіх країнах-членах ЄС. При
цьому слід зауважити, що серед тридцяти одного пакета переговорів, які ведуть
країни-апліканти (тобто ті, що подали заявки) з відповідними органами
Євросоюзу, регіональна складова повторюється щонайменше у дванадцяти з них.
Такий підхід наочно демонструє, що проблема зближення країнових моделей має
ґрунтуватися на спільній політиці держав-учасниць, яка чітко сформульована в
Договорах про Заснування Європейського Співтовариства (статті 158-162), зокрема
у статті 158 (колишня 130а) Амстердамського договору, в якій зазначається, що
«…Співтовариство має на меті скорочення відмінностей між рівнями розвитку
окремих регіонів та зменшення відсталості регіонів, що знаходяться у найменш
привабливих умовах, чи островів, включаючи сільські регіони» [36, с. 134].
Незважаючи на те, що серед всіх інтеграційних угруповань світу тільки в
Євросоюзі існує чітка регіональна модель зближення, тим не менше в ньому поки
що відсутня уніфікована система соціально-економічних стандартів ідентифікації
асиметрії регіонального розвитку, яка могла б значною мірою зменшити існуючи
розбіжності в інтерпретації проблем різних за таксономічним рівнем територій та
чітко визначити характер існуючої зараз в ЄС регіональних диспропорцій, які в
сучасних умовах слід розуміти як асиметрію регіональної матриці.
В умовах посилення євроінтеграційних процесів, визначення характеру та
особливостей регіональних асиметрій великого інтеграційного угруповання є
доволі важливим чинником створення єдиного гомогенного простору, формування
якого Європейська Комісія та Європарламент вважають своїм головним завданням на
найближчі двадцять років. Тим не менше, розширення ЄС, яке мало місце 1 травня
2004 року посилило дистанціювання регіонів в Європейському Союзі і виявило ряд
доволі складних проблем ідентифікації рівнів їх розвитку тепер вже оновленої
Європи. Серед них чільне місце посідає модифікація існуючих та розробка нових
статистичних моделей дослідження розвитку різних таксонів (ієрархічних
територіальних одиниць) Європейського Союзу, адже далеко не всі нормативні
показники, що використовуються зараз можуть доволі інформативно проілюструвати
суть регіональної динаміки в ЄС, що й зумовило актуальність проведеного
авторами дослідження, головна мета якою полягає у визначені суті процесу
ідентифікації регіональних асиметрій в ЄС та виявленні його соціальних
складових, які в умовах загальної соціалізації суспільства постіндустріальних
країн відіграватимуть визначальну роль у розробці дієвих механізмів та
інструментів регіональної конвергенції в цьому інтеграційному угрупованні.
Досягнення вище названої цілі може стати реальним лише за умов розв’язання
щонайменше двох основних завдань: визначення особливостей еволюції селективних
показників, що визнавалися найбільш значущими в Європейському Союзі та
виокремлення найбільш значущих нових синтетичних показників, що можуть бути
визнані такими Євростатом найближчим часом. Конче важливим є також дослідження
можливості імплементації означених показників в індикативну модель України з
метою розробки ефективних і порівнювальних показників соціального розвитку в
нашій державі і найближчих з нею сусідах з ЄС.
Проблема індикативного співставлення розвитку регіонів в Євросоюзі має майже
п’ятидесятирічну історію.
- Київ+380960830922