РОЗДІЛ 2.
МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
2.1. Сучасні торгово-організаційні механізми формування конкурентних систем
Практична значущість проблематики національної конкурентоспроможності
зумовлюється тими складними вимогами, які висувають глобалізація, значно більш
жорстка взаємна залежність національних господарських систем. З іншої точки
зору, питання організаційного, інституційного впливу з метою підтримання
макроекономічного балансу, товарної та валютно-фінансової рівноваги не можуть
не враховувати особливості процесів сучасної інтернаціоналізації, які змінюють
критерії ефективності та самих задач розвитку. Як відзначається в науковій
літературі, “у трансформаційній політиці України головним завданням сьогодення
є формування конкурентоспроможної, соціально орієнтованої економіки, здатної до
стійкого самостійного розвитку” [[lxxxiv], С. 139]. Очевидно, сказане передусім
стосується тих механізмів конкурентної боротьби, які опосередковуються засобами
торгівлі, регулювання торговельних процесів.
Це останнє зауваження цілком узгоджується з відомими та застосовуваними у
практиці макроекономічного регулювання, державної політики підходами. Адже
добре відомо, що країни, які свого часу виходили на авансцену світової
економіки, формували модель розвитку саме виходячи із завдань забезпечення
міжнародної конкурентоспроможності. Найбільш успішними країнами з числа тих,
яким довелося проводити ринкову трансформацію, в різні роки та десятиліття
поставали: повоєнна Німеччина, далі – Японія, Південна Корея, так звані
Азійські Тигри, Азійські Дракони. Причому азійський приклад є, в цьому
відношенні, особливо характерним: Сінгапур, Малайзія, інші країни
використовували моделі, умовно кажучи, “агресивного відкриття”, “спекуляції на
лібералізації”. Йдеться про те, що вони не тільки робили акцент на розвитку тих
галузей, які в принципі не можуть знайти задовільний за обсягами збут на
власному ринку, але й про те, що застосовувались пільгові режими, створювалися
умови особливого сприяння бізнесу, перенацілювання його на власні території,
чого інколи не в змозі зробити держава із сталою ринковою системою. (Звичайно,
в нормативному контексті функціональне значення має не лібералізація як така, а
наявність ринкової конкуренції, що здійснює оптимізуючий вплив на
функціонування ринкових агентів.)
Такий останній підхід інколи ще трактують як “експлуатаційний” у відповідності
до градації моделей макроекономічного регулювання та стратегій розвитку
відкритої економіки, що були запропоновані відомим американським дослідником
Р.Купером. Він, як відомо, виділяв п'ять таких моделей (чи підходів):
* пасивна реакція, або поводження “як усі”, коли певна країна реагує на
загальні інтеграційні тенденції розвитку і погоджується, з тих або інших
причин, на участь в процесах лібералізації (глобалізації); “не-погодження” (на
сучасному етапі, продовжуючи логіку Р.Купера) означає, фактично автаркію,
замороження участі в СОТ, ізольованість від провідних регіональних
інтеграційних об'єднань;
* “експлуатаційний” підхід, про який вже згадувалося; його змістом є намагання
випередити інші держави в справі лібералізації торговельно-економічної
взаємодії – це створення спеціальних економічних зон всередині певної країни
(або перетворення цілої країни на територію з особливим режимом економічної
діяльності, як, наприклад, Сінгапур), надання пільг та привілеїв, які сприяють
перетоку капіталів та ділової активності до певної країни;
* протилежний підхід, який умовно позначається як “захисна відповідь”, не слід
вважати про-автаркічним, хоча, за своєю сутністю, він є нічим іншим, як
обмеженням лібералізації; насправді, він має відносно більш локальне значення
та спрямований на усунення тих супутніх лібералізації явищ, які є небажаними
для певної країни або угруповання країн; “захисною відповіддю” можна вважати і
прийняття відносно більш жорстких, ніж раніше, правил в'їзду до країни
(обмеження еміграції), і обмежувальні заходи тарифно-нетарифного регулювання;
* під економічною агресією слід розуміти будь-які силові дії або проти
недружньої в політичному розумінні країни, або засоби відвертого тиску на
торгово-економічного партнера; щодо України, найбільш поширеним прикладом
застосування інструментарію з арсеналу економічної агресії є антидемпінгові
процедури;
* спільне врегулювання проблем торгівлі та інших форм взаємодії передбачає
вжиття заходів з метою створення інститутів сприяння співробітництву, укладання
домовленостей з приводу уникнення подвійного оподаткування тощо.
Як справедливо зазначав у цьому зв'язку вітчизняний фахівець в галузі
міжнародної торгівлі І.Бураковський, важливою умовою формування моделі
ефективної міжнародної торгівлі “є аналіз механізму реалізації
зовнішньоторговельної політики та її наслідків для світового співтовариства в
цілому та економіки окремої країни зокрема” [[lxxxv], C. 163]. Можна
відзначити, що відповідно до цієї позиції подібний за своєю методологією щодо
наведеного вище підхід було застосовано Я.Базилюк. Вона виділила чотири
сценарії “розбудови конкурентоспроможності національної економіки”, під якими
вона розуміє:
* пасивне очікування, яке “полягає у тім, що зберігається існуючий курс
підтримки лібералізації, створюються однакові умови для резидентів і
нерезидентів на внутрішньому ринку, підтримуються старі структурні пріоритети
розвитку експортоорієнтованих витратомістких галузей, не запроваджуються
конкретні дії щодо вирівнювання структурних диспропорцій” тощо;
* підпорядкування
- Київ+380960830922